Світляки на полі бою - В В Срібна

Каву він приніс швидко. Рустем зробив ковток. По його тілу прокотилося приємне тепле відчуття. Він знову подивився на листи й тремтячою рукою дістав одне та почав читати.

Вітаю шегзаде Рустема. Сподіваюся, у вас все добре і ви у доброму глузді. На жаль, через вашу поїздку, довелося трішки змінити плани, але завіряю вас, що я все налагодив і ніщо вам не заважатиме.

З останніх новин, султан зустрівся з Хасекі. Схоже, що вона знову намагалася умовити його симпатизувати шегзаде Закіру. Я скористався своїми джерелами та дізнався, що вона просить одружити його з дочкою найближчого друга султана. Скоріше за все, таким чином вона намагається укріпити свої позиції. Також у цей же ж час поповзли чутки, що шегзаде Закір закохався в одну із нових фавориток султана. Це зіграло нам на руку і похитнуло його становище. Султан почав менше йому довіряти та відсторонився від нього. Згідно з даними, що я дістав, цю чутку поширила ваша сестра.

Сподіваюся на ваше найскоріше повернення.

Ваш вірний підданий.

Айнур

Рустему після останніх строк цього листа ніби здавило легені. У горлі з’явився якийсь ком і він сидів все вчитуючись і вчитуючись в останні строки. Через силу він відірвав погляд, випив ще кави та відклав листа беручи наступний.

Вітаю шегзаде Рустема. Через останні події мені не доводилося вас бачити. Я розумію ваш біль, але прошу вас заспокоїтися. Хасекі намагається вплинути на рішення султана і добитися того, щоб ви покинули палац. Султан вкрай злий через ваші останні дії та вже майже погодився на це. Я усіма силами намагаюся змінити його рішення, але його терпець майже урвався. Тому прошу вас продовжити діяти згідно з планом.

Сподіваюся, ви повідомите мені своє рішення при нашій наступній зустрічі. Я прийду сьогодні ввечері. Маю надії, що ви відчините. Якщо не забажаєте мене бачити, прошу, відправте хоча б листа.

Ваш вірний слуга.

Айнур

Рустем зробив ще ковток і зі всієї сили жбурнув чашку об стіл після чого промовив розглядаючи її уламки:

*― Вірний, так?- болісно посміхнувшись запитав сам у себе він пошепки.

*― Султане, у вас все гаразд?- налякано запитав охоронець заходячи в середину.

*― Гаразд? Гаразд!?- встаючи, спочатку пошепки, а потім криком запитав він.

Рустем взяв шаблю зі столу і направився до охоронця, який стояв вклонившись.

*― Як думаєш, чому він так вчинив? Що було не так?- проводячи пальцем по лезу запитав Рустем, на пальці проступила кров.

*― Хто ж осмілиться, султане. Ви найчудовіший з усіх. Потрібно бути бовдуром, щоб піти проти вас.- тремтячим голосом відповів охоронець.

*―  Бовдуром?- Рустем посміхнувся.- Підніми голову.

Коли охоронець підняв голову, встиг на долю секунди побачити спокійне, але обурене обличчя Рустема і лезо його шаблі. За секунду рука охоронця лежала на підлозі. Він впав і зціпив зуби від болю, тримаючи рукою місце, де раніше була його друга рука.

 *― Буде тобі наукою. Не варто так говорити про тих, кого не знаєш.- спокійно сказав Рустем беручи зі столу хусточку і витираючи нею кров зі зброї.- Приберіть його!

За мить двоє інших охоронця вивели чоловіка і Рустем знову залишився один. Він поклав біля столу шаблю та опершись об нього руками запитав:

*― А чи не я винен?- на його обличчі за цих слів з’явилася посмішка.

Але в момент його охопила злість і за мить стіл був перевернутий, а Рустем стояв над ним і сміявся.

*― Я, я, все я! - істерично кричав він.

Тут він впав на коліна, подивився на свої руки та запитав:

*― Невже це і є моя розплата за гріхи?- по його щоці пробігла сльоза, але він посміхався не дивлячись на весь той біль, що випалював його з середини.

Ян прямував на задній двір академії. Ігор просив його зустрітися і поговорити про дещо важливе. Вже усі екзамени закінчилися і за день вони покинуть стіни академії тому хлопець не розумів, чому ж його друг був таким серйозним.

― Що трапилося?- посміхнувшись запитав Ян підходячи до Ігора.

― Ти ж готовий допомогти мені в будь-якій ситуації?- серйозно запитав він.

― Ти мене лякаєш, що вже трапилося?- спантеличено запитав хлопець.

― Що ж, тоді не буду тягнути кота за хвіст. Я хочу стати королем магів і хочу, щоб ти мені допоміг.

  Ян впав у ступор від його слів. Другий раз за тиждень його просили допомогти у цій справі й обидві людини були йому дорогі. Він розумів, що допомогти одному означало зрадити іншого, але схоже, що все ж вибирати доведеться.

― Яне, ну що, ти згоден?- з надією, щиро посміхаючись, запитав Ігор.

― Я вже допомагаю братові тому…

― О, клас, тоді давай, стоп, що?