Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

— Тоді тебе точно не виберуть, Переґріне Туку! — сказав Ґандалф, зазираючи крізь вікно, що було невисоко над землею. — Та ви хвилюєтеся без потреби. Ще нічого не вирішено.

— Нічого не вирішено! — вигукнув Піпін. — Тоді що ви всі робили стільки часу?

— Балакали, — сказав Більбо. — Було багато сказано, і кожному було з чого зробити великі очі. Навіть старому Ґандалфові. Гадаю, новина Леґоласа про Ґолума його заскочила, хоча він прикинувся незворушеним.

— Ти помиляєшся, — заперечив Ґандалф. — Ти був неуважний. Я вже чув цю новину від Ґвайгіра. Якщо хочеш знати, то насправді робили великі очі, за твоїми словами, ви з Фродо; а я був єдиний, хто не дивувався.

— Гаразд, — мовив Більбо, — але ж нічого не вирішили, хіба що вибрали бідолашних Фродо та Сема. Я весь час побоювався, що до того дійде, якщо не пустять мене. Але якщо запитаєте, то скажу, що Елронд пошле чималий загін, коли повернуться розвідники. Вони вже пішли на розвідку, Ґандалфе?

— Так, — відповів чарівник. — Декого вже вислали. Завтра піде ще кілька. Елронд посилає ельфів, а вони зв'яжуться зі слідопитами і, можливо, з народом Трандуїла в Морок-лісі. Араґорн вирушив із синами Елронда. Нам слід буде прочесати всі землі на багато миль довкола, перш ніж зробити перший крок. Тож не сумуй, Фродо. Мабуть, ти ще довго тут погостюєш.

— Ех, — похмуро мовив Сем. — Якраз дочекаємося зими.

— Цьому не можна зарадити, — сказав Більбо. — Частково це твоя провина, Фродо, мій хлопчику: навіщо ти чекав до моїх уродин? Мушу визнати, дивний спосіб ушановувати мене. Не такий день я би вибрав, аби пускати Сумоселів-Торбинів до Торбиного Кута. Але тепер уже нема ради: до весни чекати не можна, а вирушати без розвідників не варто.

Коли зима лютує-мчить,

аж камінь по ночах тріщить,

і сум дерев, і тьма озер —

хто в пущі житиме тепер?

Утім, боюся, так усе і станеться.

— Так, і я боюся, — сказав Ґандалф. — Ми не можемо вирушати, не розвідавши про Вершників.

— А я думав, вони загинули в потоці, — сказав Мері.

— Примар Персня не так легко знищити, — сказав Ґандалф. — Вони тримаються силою їхнього господаря і залежать від нього. Ми сподіваємося, що вони без коней і позбавлені оболонки, а відтак на якийсь час менш небезпечні, ніж тоді, та це треба з'ясувати достеменно. Наразі спробуй забути про всі свої турботи, Фродо. Не знаю, чи можу тобі чимось допомогти, але дещо шепну тобі на вухо. Хтось тут говорив, що в загоні має бути хтось із головою. Він мав рацію. Мабуть, я піду з вами.

Фродо так зрадів, коли почув це, що Ґандалф підвівся з підвіконника, на якому сидів, зняв капелюха й уклонився.

— Я лише сказав: «Мабуть, я піду». Ще ні на що не сподівайтеся. У цій справі все вирішують Елронд і твій друг Бурлака. До речі, мені треба побачити Елронда. Мушу йти.

— Скільки, на твою думку, я тут пробуду? — запитав Фродо у Більбо, коли Ґандалф вийшов.

— О, не знаю. У Рівендолі я не рахую днів, — відповів Більбо. — Та думаю, досить довго. Зможемо наговоритися. Допоможеш мені закінчити книжку і почати нову? Ти придумав кінцівку?

— Так, навіть кілька, але всі похмурі та неприємні, — сказав Фродо.

— Е, це не годиться! — сказав Більбо. — Книжки повинні закінчуватися добре. Як ти на таке: й усе у них владналось, і відтоді жили вони щасливо разом?

— Годиться, якщо до такого колись дійде, — відповів Фродо.

— Ах! — зітхнув Сем. — А де вони будуть жити? Про це я завжди думаю.

Гобіти ще поговорили та поміркували про минулу подорож і про небезпеки, які чекають на них попереду; але така вже була земля Рівендолу, що невдовзі всі страхи і тривоги вивітрилися з їхніх голів. Про майбутнє, добре чи погане, не забули, та воно втратило владу над теперішнім. Здоров'я і надія зміцніли в них, і вони раділи кожному дню, що надходив, утішаючись кожною стравою, кожним словом і піснею.

Так минали дні: за ясними, світлими ранками ішли прохолодні, чисті вечори. Та осінь швидко згасала; золотаве світло повільно вицвітало до блідо-срібного, й останні листочки злітали з оголених дерев. З Імлистих Гір на сході подув прохолодний вітер. У нічному небі округлився місяць і затьмарив усі дрібніші зірки. Та низько на півдні горіла одна зоря. Коли місяць знову пішов на спад, з кожною ніччю вона сяяла все яскравіше і яскравіше. Фродо бачив її зі свого вікна, у глибині неба, — палаючим невсипущим оком виблискувала вона над деревами на краю долини.

Гобіти пробули в Домі Елронда два місяці, відійшов листопад із останніми клаптями осені, й уже минав грудень, коли почали повертатися розвідники. Дехто з них пішов на північ до витоків Сиводжерельної в Еттенському Нагір'ї; інші — на захід і з допомогою Араґорна та слідопитів обшукали землі нижче від Сірого Потоку, аж до Тарбада, де Північна Дорога перетинає ріку біля зруйнованого міста. Багато пішло на північ і південь; дехто перетнув Гори і вступив у Морок-ліс, тоді як інші вибралися до витоку ріки Ірисної, пішли Диким Краєм та Ірисовими Полями й урешті сягнули старого дому Радаґаста в Росґобелі. Радаґаста там не було; і вони повернулися через високогірний перевал, що звався Чорнорічні Сходи. Сини Елронда, Елладан і Елрогір, повернулись останні; вони відбули далеку подорож, сягнувши аж Срібної Жили в незнайомому краї, та про побачене розповіли тільки Елрондові.

І ніде посланці не побачили ні слідів, ані вістей про Вершників чи інших слуг Ворога. Навіть від орлів Імлистих Гір не довідалися вони свіжих новин. Ніхто не бачив Ґолума і нічого не чув про нього; та далі збирались у зграї дикі вовки і полювали у верхів'ях Великої Ріки. Трьох чорних коней знайшли потопленими в повені Броду, а нижче, на скелях порогів, — іще п'ятьох, а також довгий чорний плащ, подертий і брудний. Жодного іншого сліду Чорних Вершників видно не було, й ніде не відчувалася їхня присутність. Здавалося, вони зникли з Півночі.

— Принаймні про вісьмох із Дев'яти ми знаємо, — сказав Ґандалф. — Не можна бути цілком упевненими, та, на мою думку, Примар Персня розкидало далеко одних від одних і вони були змушені якомога швидше повернутися до їхнього господаря в Мордорі, з порожніми руками та безформні.

Якщо це так, то поки вони знову зможуть полювати, мине трохи часу. Звичайно, у Ворога є інші слуги, та