Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін
Він завмер зачарований, а ніжні звуки ельфійської пісні лилися потоком чистих самоцвітів слів і мелодії.
— Це пісня для Елберет, — пояснив Більбо. — Вони співатимуть цю й інші пісні Благословенного Краю багато разів. Ходімо!
Він повів Фродо до своєї кімнатки. Вікна її виходили в сад і дивилися на південь, через долину Бруїнену. Там вони трохи посиділи, поглядаючи на яскраві зорі над крутими лісистими схилами і тихо розмовляючи. Про дрібні новини Ширу вже не говорили, ні про темні тіні та небезпеки, що підступали, — балакали про гарні речі, які вони бачили на землі, про ельфів, про зорі, дерева та ніжну барвисту осінь у лісах.
Нарешті у двері постукали.
— Прошу пробачення, — сказав Сем, просуваючи голову, — та я просто прийшов поцікавитися, чи вам нічого не потрібно.
— Прошу у вас пробачення, Семе Правоноже, — відповів Більбо. — Здогадуюся, ви хочете сказати, що вашому господареві час у ліжко.
— Ну, пане, рано-вранці збирається Рада, чув я, а сьогодні він устав уперше…
— Усе правильно, Семе, — засміявся Більбо. — Можеш бігти до Ґандалфа і доповісти, що Фродо пішов спати. На добраніч, Фродо! Який я все-таки радий знову тебе бачити! Урешті-решт, ні з ким так, як із гобітом, не поговориш. Я.старію і починаю замислюватися, чи варто мені доживати до останніх розділів нашої історії. На добраніч! Я, напевно, пройдуся садом і подивлюся на зірки Елберет. Спи спокійно!
II. Рада в Елронда
Наступного дня Фродо прокинувся рано, почуваючи себе бадьорим і здоровим. Він прогулявся терасами над шумним Бруїненом і подивився, як над далекими горами сходило бліде, холодне сонце, пронизуючи скісним промінням тонку сріблясту імлу; на жовтому листі мерехтіла роса, на кущах виблискував серпанок осінньої павутини. Поряд мовчки йшов Сем, глибоко вдихаючи повітря і час від часу кидаючи зачудований погляд на височенні гори на сході. На їхніх шпилях лежав сніг.
На вирізаній у камені лаві біля повороту доріжки вони натрапили на Ґандалфа та Більбо, які сиділи, занурені в розмову.
— Привіт! Доброго ранку! — сказав Більбо. — Готові до великої Ради?
— Я готовий до всього, — відповів Фродо. — Та найдужче я би хотів сьогодні погуляти і розвідати долину. Хотів би дійти он до того соснового лісу. — Він показав рукою на північ Рівендолу.
— Ще матимеш нагоду, — сказав Ґандалф. — А наразі не будемо нічого планувати. Сьогодні нам треба багато вислухати і вирішити.
Поки вони говорили, голосно задзвенів дзвінок.
— Це Елронд скликає Раду, — вигукнув Ґандалф. — Ходімо швидше! Запрошено вас обох — і тебе, і Фродо.
Фродо та Більбо хутко попрямували слідом за чарівником звивистою стежкою назад до будинку; за ними, незапрошений і на той момент забутий, дріботів Сем.
Ґандалф привів їх до ґанку, де вчорашнього вечора Фродо застав своїх друзів. Зараз у долині яріло чисте світло осіннього ранку. Унизу вирували води пінявої ріки. Пташки співали, і землю огорнув бадьорий спокій. Фродо його небезпечна втеча, чутки про розростання тіні у світі вже видавалися тільки спогадами про поганий сон; але обличчя всіх присутніх були похмурі.
Був там Елронд, а біля нього — ще кілька осіб. Фродо побачив Ґлорфінделя та Ґлоїна; в кутку сидів сам Бурлака, знов одягнутий у старий потріпаний плащ. Елронд запросив Фродо сісти поряд і представив його товариству такими словами:
— Оце, друзі мої, гобіт Фродо, син Дроґо. Мало хто приходив сюди, долаючи більші небезпеки чи маючи нагальнішу справу.
Тоді він назвав імена тих, кого Фродо не знав. Поруч із Ґлоїном сидів його молодший син Ґімлі. Біля Ґлорфінделя розташувалося кілька інших радників Елрондового дому, серед котрих Ерестор був за старшого; поруч із ним сидів Галдор, ельф із Сірих Гаваней, який прибув у справах Кірдана Корабельника. Був там також дивний ельф, одягнутий у зелено-брунатне, Леґолас, посланець свого батька, Трандуїла, Короля ельфів із Північного Морок-лісу. І трохи віддалік сидів високий чоловік із гарним, шляхетним обличчям, темноволосий і сіроокий, із гордим і суворим поглядом.
Він був одягнутий для подорожі верхи; і справді, хоча його вбрання було багате, а плащ підбитий хутром, їх укривала пилюга від довгої подорожі. На срібному ланцюжку виблискував один-єдиний білий камінь; кучері спадали до плечей; на колінах лежав великий ріг на перев'язі, оздоблений сріблом. Незнайомець дивився на Більбо та Фродо з неприхованим подивом.
— А це, — сказав Елронд, повертаючись до Ґандалфа, — Боромир, чоловік із Півдня. Він прибув на світанку просити поради. Я запросив його на Раду, бо тут він отримає відповідь на свої запитання.
Не все, про що говорили і що обговорювали на Раді, варто переповідати. Чимало йшлося про події в зовнішньому світі, особливо на Півдні та на широких просторах на схід від Гір. Про це Фродо чув уже багато; а от історія Ґлоїна була для нього нова, і Фродо слухав гнома уважно. Виявлялося, що серед розкоші творінь їхніх рук серця гномів Самітної Гори зазнавали тривоги.
— Минуло вже багато років, — сказав Ґлоїн, — відколи тінь неспокою впала на наш народ. Як вона прийшла, того ми не помітили. Гноми почали перешіптуватися: ми, мовляв, утиснуті у вузькі нори, а в широкому світі знайдуться багатші та розкішніші місця. Дехто заговорив про Морію: надзвичайні творіння наших батьків, «Казаддум» нашою мовою — нині нам вистачить і сили, й кількості, щоби туди повернутися.
Ґлоїн зітхнув.
— Морія! Морія! Чудо Північного світу! Надто глибоко ми там копали і пробудили безіменний страх. Довго стояли просторі маєтки порожні, покинуті дітьми Даріна. Але тепер ми знову про них заговорили, з тугою та з острахом, бо впродовж багатьох поколінь жодний гном не наважувався вступити у ворота Казад-дума, крім Трора, але і той загинув. Урешті Балін прислухався до тих нашіптувань і зважився йти; хоча Даїн відпустив його неохоче, він пішов на південь, узявши зі собою Орі й Оїна, і ще багатьох із нашого народу.
Це трапилося близько тридцяти років тому. Якийсь час до нас доходили добрі новини: ми дізналися, що до Морії дійшли і розпочали там великі роботи. А потім запала мовчанка, й відтоді з Морії ми не почули ні слова.
Близько року тому до Даїна прибув посланець, але не з Морії, а з Мордору: вершник серед ночі, котрий викликав Даїна до брами. Саурон Великий, сказав він, шукає нашої дружби. За це
