Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін
І це нас дуже стурбувало, і ми нічого не відповіли. І тоді він стишив свій злісний голос, а міг би — то й посолодив би. «А як невеличку запоруку вашої майбутньої дружби Саурон просить, — сказав він, — аби ви знайшли того злодія, — саме так він і сказав, — і забрали в нього, силоміць чи ні, маленький перстеник, найменший із перстенів, який він колись украв. Це просто дрібничка, яку вподобав собі Саурон, і запорука вашої доброї волі. Знайдіть його — і вам повернуть три персні, якими володіли ваші предки, й усі володіння Морії будуть ваші навіки. Тільки розвідайте про цього злодія, чи живий він іще і де він, і матимете велику нагороду та вічну дружбу від Володаря. Відмовитеся — буде вам гірше. Відмовляєтеся?» Це слово він просичав по-зміїному, і всі, хто стояв поряд, здригнулися, та Даїн мовив: «Я не кажу ні «так», ані «ні». Я розгляну цю пропозицію і обдумаю, що ховається за гарною оболонкою». «Добре, думай, та не надто довго», — сказав посланець. «Час я маю і думатиму, скільки захочу», — відповів Даїн. «Поки що маєш», — сказав посланець і зник у темряві.
Від тієї ночі в серцях наших вождів запала тривога. Навіть якби голос посланця не був такий злісний, слова його несли нам загрозу та обман; бо ми вже знали, що та сила, яка відновилась у Мордорі, не змінилась, а в давнину вона завжди нас зраджувала. Двічі прибував посланець і повертався без відповіді. Утретє і востаннє, за його словами, прийде незабаром, до кінця цього року.
Отож мене нарешті послав Даїн попередити Більбо, що його розшукує Ворог, і довідатися, якщо це можливо, чому він прагне цього персня, цього найменшого з перстенів. Нам також потрібна порада Елронда. Бо Тінь розростається і насувається. Ми виявили, що посланці також приходили до короля Бранда в Долі і що він переляканий. Ми боїмося, що він може піддатися. На його східних кордонах уже збирається на війну. Якщо ми не дамо відповіді, Ворог може кинути підлеглих йому людей і на Бранда, і на Даїна.
— Дуже добре, що ти прийшов, — сказав Елронд. — Сьогодні ти почуєш усе, щоби зрозуміти задуми Ворога. Вам залишається тільки опиратися — навіть без надії на перемогу. Та ви не самі. Ти дізнаєшся, що ваші тривоги — це лише частка тривоги всього західного світу. Перстень! Що ми робитимемо з Перснем, із найменшим із перснів, дрібничкою, яку вподобав собі Саурон? Його долю ми і повинні вирішити.
Саме з цією метою вас і покликано сюди. Покликано, кажу я, хоча я не кликав вас до себе, чужинці з далеких земель. Ви прийшли, і вас тут зустріли, якраз вчасно, на перший погляд, випадково. Та це не так. Повірте, що так призначено, щоби ми й ніхто інший знайшли спосіб протистояти загрозі, що нависла над світом.
Тому зараз будемо говорити відверто про речі, які ще кілька днів тому були відомі лише небагатьом. І спочатку, щоб усі зрозуміли, в чому полягає загроза, Історія Персня буде розказана від початку аж до нинішнього дня. І цю історію почну я, хоча закінчать її інші.
І всі стали слухати, як Елронд чистим голосом розповідав про Саурона та Перстені Влади і про те, як їх давним-давно було викувано у Другу Епоху світу. Частина цієї історії була декому відома, та вся — нікому, і багато нажаханих і здивованих очей дивилося на Елронда, коли він розповідав про ельфійських ковалів Ереґіону та їхню дружбу з Морією і про їхню жадобу знання, через яку Саурон заманив їх у пастку. Бо в ті часи він не був злий на вигляд, вони приймали його допомогу і досягли великого вміння в ремеслах, а він тим часом вивчив усі їхні таємниці і зрадив їх, таємно викувавши у Вогняній Горі Єдиний Перстень, аби стати їхнім владарем. Та Келебрімбор довідався про це і заховав Три викувані ним Персні; тоді спалахнула війна, край був спустошений, а ворота Морії зачинилися.
Далі крізь усі ті роки він простежив шлях Персня; але оскільки та історія викладена в інших книжках, навіть самим Елрондом, тут ми її не переповідаємо. Це довга історія, сповнена вчинків великих і жахливих, і хоча коротко переповідав її Елронд, коли закінчив, сонце піднялося високо в небі.
Говорив він про Нуменор, про його славу та падіння, про повернення королів до Середзем'я з морської далечі, принесених на крилах бурі. Потім Еленділ Високий і його могутні сини, Ісілдур і Анаріон, стали великими правителями; на Півночі вони заснували Арнор, а на Півдні, біля гирла Андуїну, — Ґондор. Та Саурон із Мордору напав на них, і вони уклали Останній Союз ельфів і людей, дружини Ґіл-ґалада й Еленділа поєдналися в Арнорі.
Тут Елронд трохи помовчав і зітхнув.
— Я добре пам'ятаю пишноту їхніх знамен, — сказав він. — Це нагадало мені славу Прадавніх Часів і дружини Белеріанда — стільки зібралося вельмож і полководців. Але не таке численне і не таке прекрасне було те військо, як у дні поруйнування Тангородріму, коли ельфи думали, що зло знищене навіки. Усе було зовсім не так.
— Ти пам'ятаєш? — запитав Фродо, не стримавши подиву і висловивши думку вголос. — А я думав… — він затнувся, коли Елронд повернув до нього голову, — я думав, що Ґіл-ґалад давним-давно загинув.
— Це справді так, — серйозно відповів Елронд. — Але моя пам'ять сягає навіть Прадавніх Часів. Еаренділ був моїм батьком, котрий народився в Ґондоліні ще до його падіння; а моєю матір'ю була Елвінґ, донька Діора, сина Лутієни з Доріату. Я бачив три епохи на Заході світу, і багато поразок, і безліч безплідних перемог.
Я був гарольдом Ґіл-ґалада й ішов у похід із його дружиною. Я був у Битві на Дагорладі перед Чорною Брамою Мордору, де ми мали перевагу: бо ніхто не міг протистояти Спису Ґіл-ґалада та Мечу Еленділа, Аїґлоса та Нарсіла. Я бачив останню битву на схилах Ородруїну, де загинув Ґіл-ґалад, і Еленділ поклав голову, і розламався під ним Нарсіл; але й сам Саурон був подоланий, а Ісілдур уламком батькового меча відрубав йому пальця з Перснем і забрав його собі.
По цих словах у розповідь утрутився чужинець, Боромир.
— Таке от що трапилося з Перснем! — вигукнув він. — Якщо на Півдні про це і знали, то давно вже забули.
