Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф

Вієм була втіленням ризику, який Велет не міг собі дозволити. Все його життя могло бути спокійним лише в певних рамках та обмеженнях. Інакше від молодшого Переяра позбудуться власні ж батьки.

Отже, треба триматися на відстані. Він віддячить за допомогу і повернеться до минулого життя з безкомпромісною дисципліною та зрозумілими правилами.

Двері кімнати відчинилися, являючи штурмовику заспаного Івора. Світлі пасма підполковника були скуйовджені, а розтягнута майка та домашні штани свідчили про те, що його розбудили. Це не дивувало – Переяр знав, що Олесь, який затримався допізна в кабінеті Ізбора, пішов спати лише три години тому.

– Велет? – здивовано вимовив чоловік. – Що могло статися в таку годину?

– Титан Кальк, – коротко відповів штурмовик. Збирався вже продовжити, але Івор, чиє обличчя спантеличено витягнулося, одразу взяв себе в руки і відступив у кімнату, пропускаючи гостя всередину.

– Що з титаном? – спохмурнів блондин, зачиняючи двері.

– Вона скористалася личиною генерал-поручника Зенона і атакувала Реквієм, – пояснив Переяр. – Тіло самого генерала залишилося біля затопленого підземелля на півдні.

– Де вона зараз?!

– Кальк зникла одразу, зараз її вже не знайдемо. Цей титан – майстер трансформацій, в палаті залишились лише сліди кігтів чи то птаха, чи то дрібної тварини. Я спробував відслідкувати магічний або хоча б життєвий слід, але нічого не знайшов.

Втомлено протерши обличчя, Ізбор намагався зібратися з думками. Після короткого сну це виявилося важкою справою – він навіть не пам'ятав, коли вдавалося виспатися востаннє.

– Що з Реквієм?

– Серйозна крововтрата, але з нею лікар, загрози для життя вже немає.

– Вона й справді притягує титанів, мов солодке – дітей, – простогнав Івор. Глибоко вдихнувши, підполковник прийнявся одягатись. – Як ти дізнався про напад?

– Залишив стихійний полог підтримки на ніч, – Велет знизав плечима. – Нещодавно відчув, як той активувався через серйозне поранення, але Кальк вже не було.

Обдумавши почуте, Ізбор раптом похмуро посміхнувся. Він відчув недоречне зловтішання, тихо гмикнувши:

– Що ж, ці старигані тепер зрозуміють свою помилку. Відправити до залоги титана під личиною генерала – сором, для верхівки. Виходить, за добу показали себе вже два титана, а інформації тільки більшає.

«І завжди поряд опиняється Реквієм», – проймануло в думках обох чоловіків.

Та якщо Переяр не розумів, що думати про причетність дівчини, то Івор здавався розслабленим. Вієм не була ворогом, радше союзником, і дуже вигідним в нинішніх умовах.

Звісно, їм ще доведеться зрозуміти, що взагалі відбувається навколо простолюдинки без магії, але це пізніше. Зараз вона була корисною. Принаймні, Вієм не поспішала ставати на бік ворога.

Ізбор розумів, що, виявись вона шпигункою Ос, навіть напад Кальк можна було б пояснити. Хоча б тим, що титани бажають приховати зв'язок з дівчиною, атакувавши її.

І, на відміну від Велета, що ще міг сумніватися в позиції розвідниці, Івор знав – ворожа шпигунка залишила б його вмирати. І вже точно не допомогла б забрати Йор.

Вієм не поспішала розповідати правду, тож він не буде тиснути на неї. Ця дівчина потрібна підполковнику в якості союзника, а союзникам треба довіряти. Іноді навіть попри недомовленність. Просто тому, що вона заважає Ос. А в цьому він був впевнений.

– Я повідомлю про напад Кальк та відправлю людей на пошуки тіла справжнього генерала, – зрештою промовив Ізбор, привівши себе до ладу. – Дякую за допомогу, Велете, але не розповсюджуйся про появу титана. Це може викликати зайву паніку серед солдат.

– Без проблем, – відгукнувся штурмовик. – Можу йти?

Івор задумливо кивнув:

– Так, звісно. Передай Іринею, щоб зайшов до мене, як прокинеться. І... раптом що, одразу повідомляй мені.

Переяр кивнув і, попрощавшись, покинув кімнату, повертаючи до полігону. Дощу він не боявся – для припинення тренувань той не був причиною. Навпаки, з урахуванням сили титанів, розумів, що має стати сильнішим.

Молодий чоловік злився на себе, через ту зустріч з Кальк, що мало не стала для нього смертельною. Так, він був виснажений попередньою битвою, але, в момент нападу титана, не зміг навіть дістати її. Велет не дозволяв собі програші, адже військова кар'єра – це все, що в нього було для гідного існування. Навіть попри титул чи заможність сім'ї. Або, скоріше, саме через них.

– Зачекай, Велете!

Дзвінкий, жіночий голос увірвався до свідомості, коли він вже був за крок до вхідних дверей. Озирнувшись, штурмовик помітив Юліану з листом в руках. Одразу зрозумів, в чому причина її звернення. Все ж, зазвичай вони вдало ігнорували один одну.

– Як я маю це розуміти?! – злий рум'янець на світлих щоках яскраво демонстрував емоції дівчини, коли та наблизилася. Вже повністю одягнена, вона збиралася змінити штурмовиків на вежах разом з напарником, але отримала листа через магічну пошту.

– Що саме тебе не влаштовує? – холодно запитав парубок.

Злісно стиснувши зуби, красуня глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися.

– Чому ти вирішив розірвати заручини? Чому нічого не сказав мені?!

Здивовано здійнявши брови, Переяр насмішкувато усміхнувся. Вона справді не розуміє? Або не вважає свої дії достатньою причиною?

– Хіба ти не цього хотіла? Ти ж планувала розірвати заручини ще тиждень тому, тільки б не бути нареченою загиблого. Це залишило б небажану тінь на твоїй репутації, чи не так? Вдруге заручитися вдалося б лише через півроку.

– Я... – Юліана стиснула кулаки, уникаючи погляду золотих очей. Вона не могла пояснити свій вчинок, але не очікувала таких наслідків. – Чому ти не повідомив мені? Чому я дізнаюся про все від батьків?

– Не пам'ятаю, щоб в тебе колись виникало бажання зі мною спілкуватися.

Велет розвернувся і вже було торкнувся дверної ручки, коли некромантка стрімко наблизилася. Обійняла зі спини, намагаючись затримати колишнього нареченого, але все одно не могла пояснити бодай щось.