Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф

Цієї ночі молодший Переяр прокинувся раніше звичного – в годину демонів, що вже не обіцяло добрих подій. Зі сну без сновидінь його просто виштовхнуло, та штурмовик не одразу зміг усвідомити, що відбувається.

Повільно піднявся з ліжка, кинувши короткий погляд на сплячого Іринея, – вони вдвох звично ділили одну кімнату, – і пішов вмиватися. Спати більше не хотілося, але дивне, неприємне відчуття не покидало.

Замислившись, Велет встиг одягнутися, плануючи вранішнє тренування, але не встиг зробити й кроку з кімнати. На мить штурмовик похитнувся – щось почало тягнути його магію, спустошуючи резерв, коли до свідомості увірвалося розуміння: полог.

Магічна підтримка його стихії перейшла в активний режим, що означало лише одне – серйозне поранення. Але отримати нові рани в лікарському крилі Реквієм не могла – отже, їй з цим допомогли.

Парубок одразу зрозумів, хто винен у важкому стані розвідниці, а тому більше не гаяв часу. Стрімко покинув кімнату й кинувся до знайомої палати. Якою сильною не була б дівчина – зараз вона не здатна захистити себе. Не під час відкату після використання запасних резервів.

Увірвавшись до потрібного коридору, Велет мимохідь розбудив лікаря з помічницею, але навіть не звернув на тих уваги. Захисні символи на дверях повільно зникали, видаючи присутність генерала, та штурмовик не збирався чекати.

Вистачило лише одного удару, щоб відчинити двері й розірвати зникаюче плетіння бар'єру. В напівтемряві кімнати він одразу помітив Реквієм, що сиділа на ліжку, впираючись спиною в стіну.

Багряні плями не кидалися в очі, допоки сонний лікар не запалив магічні лампи. Здавалося, розвідниця просто замислилася, розминаючи праве плече лівою кінцівкою.

Та щойно спалахнуло світло, присутні побачили приховані ніччю деталі. Тонке простирадло, яким Вієм затискала рану, та лікарняна сорочка повністю просочилися кров'ю.

– Що за чортівня? – вражено вигукнув лікар, відтіснивши не менш здивованого штурмовика.

Цілитель одразу кинувся до білявки, що навіть не розплющила очей при їхній появі, а Велет нарешті роззирнувся. Помітив стілець посеред кімнати, який стояв навпроти ліжка Реквієм, та прочинене вікно з подертим підвіконням.

Похмуро оглянувши подряпини, Переяр роздратовано стиснув зуби. Сліди були свіжими, але нагадували дрібні борозди від кігтів когось не надто великого: або птаха, або дрібної тварини. Одразу зрозумів – вранішнім гостем була Кальк. Розвідниця не помилилася стосовно справжньої особистості генерала. І, схоже, поплатилася за це.

Озирнувшись до Вієм, чиєю раною вже займався скуйовджений після сну лікар, парубок раптом впіймав блакитний погляд.

– Генерал-поручник Зенон загинув біля затопленого підземелля на півдні, – хрипко промовила дівчина. Вона була впевненою – штурмовик зрозуміє її слова вірно.

– Що ви таке кажете? – здивувався цілитель. – Генерал відпочиває в себе, а ми на півночі... Невже почалося марення?

Останнє запитання він промовив ледь чутно. Проте, й сказана розвідницею фраза ніяк не стосувалася лікаря, тож Велет тільки кивнув, не бажаючи привертати уваги чоловіка. Зачинив вікно, щоб не впустити ще більше нічного холоду в палату, і неголосно промовив:

– Я передам підполковнику.

Штурмовик усвідомлював, що шукати невловимого титана, здатного перейняти подобу будь-якої людини чи тварини, зараз марно. Не в дощ, що змивав усі сліди й запахи.

– Потрібна моя допомога? – запитав вже у цілителя.

Чоловік задіяв власну магію, допомагаючи розірваним м'язам та артеріям відновитися, але й сил це забирало чимало. І хоч рана вже не загрожувала життю Реквієм, але крововтрата була серйозною – це розумів і Переяр.

– Якщо не складно – протримайте полог ще хоча б годину, – кивнув лікар Вит Борей. Його чоло та скроні вже вкрилися пóтом, видаючи напруження і близьке виснаження магічних сил. – Потрібно відновити втрачену кров, це займе трохи часу.

– Зрозумів.

Велет не заперечував. Він досі почувався винним за власний порятунок від мутацій, хоча й не міг сказати про це іншим. Все ж, він обіцяв зберегти в таємниці втручання Вієм і її допомогу.

– Я повідомлю про напад, – наостанок промовив штурмовик, перш ніж покинути палату.

Тоді ж всередину увірвалася скуйовджена Вельма, несучи необхідні зілля та бинти. Здається, його зникнення не помітили, повністю занурившись в роботу. Втім, Переяра це не хвилювало.

Одразу повернув в коридор, що вів до кімнати Івора, не збираючись відкладати все на потім. Штурмовика хвилювала ця ситуація, адже він чудово пам'ятав – Кальк не була слабкою. То чому вона атакувала Реквієм, а не Ізбора?

Здається, відповідь на більшість питань могла дати лише розвідниця. Але звідки молода дівчина могла їх знати? Не завадило б дізнатися, хто її батьки – ймовірно, саме їхній вплив давав чималий доступ до важливої інформації.

Тільки Велет не міг згадати жодної сім'ї з незвичним прізвищем Еар. Невже все вирішувало ім'я старого монополіста Мстивоя, про якого розповідав Олесь? Але той – звичайний торговець хутром, хоч і до біса заможний. У нього ж навіть титулу не було.

Впевнено постукавши в двері кімнати, з виведеним ім'ям підполковника на темному дереві, штурмовик прийнявся чекати. З появою світловолосої розвідниці в його житті – власні проблеми дивним чином відступали на задній план.

Він навіть завмер, вловивши бажання розгадати магічно порожню дівчину та дізнатися про неї більше. Похитав головою, відганяючи дурні думки, і на мить стис кулаки.

– Не варто й думати про це, – ледь чутно промовив Велет. – Краще просто триматися подалі.

Та як саме це зробити – обдумати не встиг. Зрозумів, що майже кожного разу, коли вона поряд, самому Переяру доводиться порушувати правила. Скільки разів він вже приховував важливу інформацію, коли справа стосувалася Реквієм?

Починаючи з першої зустрічі, він приховав її знання про мутації та титана. Потім – підозри стосовно генерал-поручника. Втретє – порушив непрямий наказ залишатися у військовій частині, щоб допомогти розвідниці та Івору.