Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф

– Привіт, дурко, – лагідно промовила білявка, щойно Лихо помітив її прихід. Його чорна голова одразу потягнулася до власниці, обдаючи шию гарячим диханням. – Скучив за мною? А я тобі дещо принесла.

Каратовий красень одразу підхопив запропоноване яблуко, вгризаючись в фрукт міцними зубами. Здавалося, з приходом дівчини кінь нарешті розслабився, припинивши знервовано похрапувати та в очікуванні дивитися в бік входу.

– Вибач, сьогодні вже не встигнемо прогулятись, – зітхнула Реквієм, поплескавши Лиха по шиї. Але одразу усміхнулася: – зате завтра зможеш вдосталь набігатися, добре?

Кінь мовчки потягнувся за наступним яблуком. Він не надто й ображався за сьогодніше усамітнення, хоча прогулянки щиро любив. Здавалося, тварину потішив сам візит власниці, хвилювання про яку Лихо виразити міг лише стурбованою поведінкою.

– Зі мною все гаразд, – неголосно промовила розвідниця, коли кінь торкнувся ніздрями її правого плеча. Ймовірно, відчув запах трав та крові від пов'язок. – Лікар Борей сказав змінювати пов'язки найближчі декілька днів і все мине. Мені трапився гарний цілитель. Навіть дивно, що він працює аж тут, біля північного кордону, а не в якомусь великому місті.