Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф

– Його тіло зжерла нечисть, – зрештою вимовила дівчина, відповідаючи на запитання. Відкрито поглянула в очі Кальк, що в напівтемній палаті небезпечно спалахнули синім.

– І що з ним зараз? – загрозливо спокійно запитала жінка, чиє тіло досі залишалось чоловічим.

Розвідниця знизала плечима. Навіть під страхом смерті вона б не наважилася розповідати про Йор чи Івора. Надто рано.

– Вмер, мабуть. Принаймні, я сумніваюся, що титани здатні відновлювати життя у власному тілі, якщо від нього залишились самі лише обгризені кістки.

Реквієм не брехала. Обережно підбирала слова, які б не поставили під сумнів те, що сталося біля мертвого міста. Чи вмер Йор насправді? В певній мірі, так воно й було. Але змій – єдиний з титанів, здатний переродитися в новому тілі. Як гадюка скидала стару шкіру, так і він міг відмовитися від зношеної плоті на користь нової.

– Для нього дві людини не стали б загрозою, – задумливо промовила Кальк. Вона вправно керувала власними емоціями, аналізуючи кожен рух співрозмовниці, її міміку та інтонацію. Але брехні в словах не знаходила. – Проте... якщо це правда, в чому я сумніваюся, ти мала б усвідомлювати наслідки своїх дій.

Здивовано поглянувши на Власія, що Власієм не був, Вієм запитала:

– По-твоєму, я не повинна була захищатися, поки Йор вбивав моїх товаришів? Наказ про розширення територій для вилазок теж був не моєю ідеєю.

Кальк насмішкувато пирхнула. Вона піднялася на ноги й пройшла до вікна, після чого задумливо поглянула на свої руки з широкими зап'ястями та вузлуватими пальцями.

– Твоє існування поки що влаштовує нас, тож Йор не зашкодив би тобі. Що стосується вилазок... це було не зовсім моєю ідеєю. Генерали Роросу справді бояться і не можуть чекати чи приймати розумні рішення. Точніше, вони згодні пожертвувати набагато більшим, ніж дві людини, що загинули біля Херета, тільки б не втратити своє жалюгідне життя. Після загадкової смерті Орогоста Отая, генерали почали усвідомлювати, що нічого не закінчилося.

Реквієм спохмурніла ще дужче. Чому Кальк розповідає все це зараз? Таки хоче схилити на свій бік? Попри загибель Йор?

Спостерігаючи за дівчиною, титан помітила, наскільки напруженою та була, і посміхнулася. Сьогодні жінка перебувала в гарному настрої, тож пояснила:

– Ти житимеш, допоки стримуєш монстра, здатного завадити не лише армії, але й Ос. Але як саме – залежатиме тільки від твоїх дій, маленька Рем. Він згоден залишити тебе в спокої й надати все для безбідного життя. Навіть пробачити загибель змія, за однієї умови.

– Чомусь я впевнена, що не зможу її виконати. Та й чи не надто щедра пропозиція для простої смертної?

– Простої? – Кальк здивовано здійняла брови, а за мить з розумінням усміхнулася: – прості смертні його ніколи не хвилювали. Але, насправді, умова не така вже й важка для виконання. Ти маєш відступити і більше не втручатися в справи Ос. Покинь армію, поверни титул і живи довго та щасливо.

Реквієм лише гірко усміхнулася. Не важка умова? Звісно, тільки вона перекреслить усе – смерть бабусі, брата, батьків, хоча й подарує спокійне життя.

– Боюсь, я загрузла в цьому ще до власного народження, – тихо відгукнулася розвідниця.

Задумливо поглянувши на неї, Кальк гмикнула. Так, вибір зробили батьки Рем та Гната ще дуже давно, залишивши власних дітей без права на відмову. Титан усвідомлювала, що умова Ос для дівчини була жорстокою насмішкою. Він не залишив їй жодного вибору.

– В будь-якому разі, я передала його слова, – байдуже знизала плечима жінка. – А, і ще дещо. Якщо знову станеш у нас на шляху – отримаєш покарання. Ти маєш пам'ятати, що він ніколи не стримується з тими, хто йде проти його слова.

Непомітно стиснувши долоні в кулаки, Реквієм намагалася не виказати власного страху та жалюгідного тремтіння. Лише опустила голову, дозволяючи вже чистому та сухому волоссю сховати бліде обличчя від уважних очей Кальк.

Дівчина не відчувала страху перед армією чи окремими титанами, але лише один з них змушував завмерти від жаху. Він справді був здатний змусити її відступити, не дивлячись ні на що. Вієм отримала покарання лише раз, п'ять років тому, коли дізналася про смерть бабусі.

Титан, якому корилися всі, змушував шкодувати про кожен неправильний вибір. Граючись, він вбивав, не даючи померти; зрощував непереборне бажання тікати навіть в людях – у раси, що не мала жодних інстинктів.

І зараз, якщо Реквієм не відступить, то зробить своїм ворогом того, з ким ніколи й ні за що не впорається. Вона просто не вірила, що здатна протистояти йому.

Розвідниця настільки занурилась у власні думки, що навіть не помітила, коли контроль над тілом перехопила Еар. Ніби в насмішку, друга душа в її тілі не мала жодного страху перед будь-ким. І могла собі це дозволити.

– Перекажи йому, щоб котився під три чорти зі своїми пропозиціями, – насмішкувато промовила Еар устами Вієм. Її поза одразу змінилася, дивуючи власною розслабленністю та прямим поглядом. – Ще одна погроза в мій бік і вже я стану вашим ворогом.

Кальк злякано відсахнулася, помітивши в срібних очах зовсім іншу особистість. Якого біса? Чому Еар на боці Рем?

– Перепрошую, його попередження жодним боком не стосується вас, – напружено промовила у відповідь. – Усі слова призначалися лише для Рем.

– Ця дівчинка – моя, більш того – частина мене, моя плоть, – Еар вперлася ліктями в коліна, розглядаючи тіло генерал-поручника Зенона. – Погрози в бік Рем я сприйматиму як оголошення війни між нами.

Кальк злякано стисла зуби. Вона ненавиділа страх. Ненавиділа відчувати його понад усе на світі, адже лише це відчуття штовхало її на необдумані вчинки, за які доводилося дорого платити. Ненавиділа піддаватися цій емоції, але зараз, помітивши як срібло зникає з блакитних очей навпроти, вона зробила дурість.

Проти Еар вона не виступить, але Рем – інша справа. Звичайна смертна, що, з незрозумілих причин, подобалася йому. Їй він дозволяв більше, ніж власним підданим; їй пробачав нахабство, за яке карав усіх інших.