Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф

Титан не помітила трансформацію лівої кінцівки, коли та раптом змінилася на ведмежу, з видовженими, гострими кігтями. Засліплена образою та страхом перед Еар, жінка не усвідомила навіть власного удару, та отямилась лише побачивши кров.

Три глибокі рани миттєво залили лікарняну сорочку Реквієм, тягнучись від правого плеча до грудей. Ще б декілька міліметрів і ведмежі кігті пробили б серце та зачепили горло.

Кальк розгублено перевела погляд з людської крові, що надто швидко покидала втомлене тіло, на ліву руку. Пальці, що тільки тепер стали жіночими, були вкриті багряною рідиною, ще зовсім теплою.

– Я... – вона не знала, що сказати чи як пояснити власні дії. Не збиралася вбивати, навіть удар нанесла, будучи впевненою в регенерації Еар, але... Рана не поспішала затягуватися.

Втомлена Вієм з посірівшою шкірою лише притислась потилицею до стіни, затуляючи рану тканиною. Дівчина не могла навіть скористатися аурою, щоб зупинити кровотечу, але злості на Кальк не було.

– Забирайся звідси, – глухо промовила Реквієм. – Личиною Зенона ти все одно більше не скористаєшся, тільки спаплюжила ім'я генерала.

Судомно вдихнувши пропахле кров'ю та ліками повітря, жінка чомусь пояснила:

– Він просто опинився не в той час і не в тому місці. Власій не був зрадником, навпаки, намагався в усьому розібратися. Я... його тіло залишилось біля затопленого підземелля на південному кордоні.

Розвідниця нічого не відповіла. Розуміла, що Кальк відчуває провину й просто бажає очистити ім'я використаного чоловіка.

Вієм заплющила очі, коли захисні символи вздовж стін палати почали тьмяніти. Титан знімала захист, дозволяючи лікарям увійти, та перед тим відчинила вікно.

– Якщо ти вже зробила ставку на Ізбора – май на увазі, що від нього намагаються позбутися. Не ми, але армії він заважає.

Тіло Кальк раптом почало втрачати чіткі риси. Почувся болісний тріск кісток, слідом – неприємний звук, ніби м'язи разом розривалися та спліталися в новому порядку. Трансформація майже завжди була болючою. Особливо тоді, коли приносила великі зміни.

Лише хвилина і на місці генерал-поручника з'явився вгодований птах зі щільним, чорним пір'ям, що не пропускало воду, та прямим дзьобом. Такий міг безпечно літати і в зливу.

Більше не чекаючи, титан взлетіла, одразу зникаючи за стіною дощу. В той же момент, вогонь, що досі огортав тіло Реквієм ледь помітною плівкою, сплахнув з більшою силою.

Стихія зупинила кровотечу, посилюючи підтримку для виснаженого крововтратою організму. Несподіване втручання чужої магії здивувало, але сил обдумати все – у Вієм вже не залишилось.