Страта - Марина та Сергій Дяченко
Ще поворот. Шалено смикаються снігоочисники на вітровому склі. Всюдихід уже ледь повзе...
Раптом машину повело...
Ірена інстинктивно вчепилася в сидіння; машина попливла, втративши зчеплення з дорогою, вильнула, ніби корито, на якому спускається з гірки сільська дітлашня.
Семироль вилаявся крізь зуби. Ірена не розібрала лайки.
Господи, як прикро... Нестерпно думати, що вони от-от зірвуться з крутосхилу, коли мета вже така близька...
Шкода Семироля, який узагалі-то не заради себе ризикує.
І дуже шкода її — оту ненароджену дитинку, що плаває у своєму червоному космосі і теж відчуває її страх.
Вона зціпила зуби, змушуючи себе заспокоїтися. Не треба лякати дитину завчасно...
Машина вирівнялася. Семироль, замість того, щоб пригальмувати, напіддав газу.
— Яне...
— Тихо, Ірено. Розслабтеся. Усе буде...
Машина вильнула. Зачепила боком смугастий стовпчик дорожньої розмітки, вирівнялася. Ще поворот...
Вона заплющила очі. Не було сил дивитися...
Їй справді треба розслабитися. Зібратися з думками і вирішити, як бути далі. У машині центральний замок — вискочити на дорогу несподівано для Семироля їй не вдасться. Та й безглуздо це — вискакувати на дорогу... Хіба що у місті, перед світлофором... там легко пірнути в підворіття, у підземний перехід, чи заскочити в автобус... Добре б у натовп. Побільше людей; але у таку заметіль, та ще й увечері, навряд чи знайдуться охочі до прогулянок...
...Отже, залишається лікарня. Вона, звісно, присягнулася Семиролю, що ні слова, ні півслова про те, хто вона така... Семироль усе владнає... (інакше, Ірено, ви ж розумієте...)
Машина вильнула. Попливла, безглуздо чіпляючись колесами за снігову кашу, намагаючись дотягнутися до тверді. Ірена щосили заплющила очі.
Невже всюдихід перекинеться? І вони з Семиролем полетять у провалля — і там, на дні, будуть довго й болісно конати, затиснуті купою залізяччя?
— Спокійно, Ірено. Не бійтеся...
Він вдало кермує. Як Анджей. Навіть краще за нього. (Ірена згадала, як чоловік учив її водити машину: «Є речі, які ти зазубрюєш, як папуга. Є речі, яких ти навчишся, як мавпа... А є інтуїція, без якої і перше, і друге не має сенсу...»)
Здається, ось на цій розвилці тюремники передали її в руки Семироля. На смерть, як вона вважала...
Минули розвилку.
— Уже скоро... Зараз буде шосе... Боляче?
Ірена вже забула. Вона ж має симулювати... А Семироль, виявляється, не забув про її страждання навіть на найважчій, найнебезпечнішій дорозі...
— Боляче... — скривилась вона, майже не збрехавши.
— Скоро... На шосе натиснемо...
Лікарня. Семироль передасть її санітарам — із рук у руки... Її покладуть на каталку, повезуть по коридору... В операційну? Та ні, хтось же мусить хоча би оглянути...
Її кудись повезуть. І по дорозі...
«Анджею, як потрібна зараз удача! Допоможи...»
— Ось і шосе...
Ірена побачила вогні. Адже у зимові дні рано сутеніє...
Удалині проїхав автобус. Справжній рейсовий автобус, із людьми...
Машину струсонуло. Ірена скрикнула.
— Чо-орт... Ірено, не бійся... Це всього лише ковбаня... Зараз.
Заревів мотор. Десь позаду здійнялася з-під коліс рідка снігова твань.
Машина — ні з місця. Ірена перевела подих. Як добре, що у неї сповільнена реакція; тільки зараз їй стало по-справжньому моторошно.
Семироль знову вилаявся. Провернув кермо.
Газ, газ, газ... Машина смикається, безпорадно місить снігову твань. Глибоченька ковбаня, що поглинула всюдихід, ніби слабосилий легковичок.
— Прорвемося... Чорт! Ірено, зараз...
Із прочинених дверей потягло холодом.
До шосе рукою подати...
...Лікарня — не тюрма. Вона знайде двері. Або вікно. Знайде який-небудь люк, врешті-решт... знайде вихід...
Устигнути б до закриття магазину. О котрій годині можуть зачинятися такі от «Святкові сюрпризи»?
От дідько! Який сьогодні день?! Будній? Вихідний? Вона загубила лік дням...
Швидко сутеніло. Сніг усе падав і падав.
Вона розстебнула ремінь. Підвелася на сидінні й поглянула в дзеркало.
Семироль вовтузився біля коліс. Дідько, яка величезна вимоїна... Машина практично загрузла по черево... Але ж у Семироля мусить бути якесь причандалля — шипи, ланцюги...
Машина здригнулась. Іще. (Ох і здоровий, одначе, цей вампір! Він що — думає вручну розвернути всюдихід?!)
Семироль грюкнув багажником. Заглянув у відчинені двері:
— Ірено, ви... як?
— Краще...
— Чи зможете газонути? Обережно?
...У неї немає грошей, ось що погано. Але якщо подумати... Можна взяти машину, а потім, обдуривши водія, вискочити не заплативши... Навряд чи гнатиметься...
Головне — вибратися з лікарні... І щоб Семироль не відразу про це дізнався...
