Страта - Марина та Сергій Дяченко
— Негідник... — сказала Ірена стомлено. — Ні, це не вам, Яне... Це — Анджею.
Адвокат зітхнув:
— Розумію... Перед моїми очима промайнуло стільки шлюборозлучних процесів, що нічим не здивуєш...
Завовтузився на підлозі перед каміном Сенсей. Нова подоба Сенсея — гіпертрофована. Чудовисько, а не пес.
Будинок був її. Химерно змінений, зчужілий — але її (вона упізнала його, як її саму визнав злючий пес...).
— Нічого ви не розумієте, Яне... Це нова МОДЕЛЬ. Всередині МОДЕЛІ. Замість того, щоб вийти в зовнішній світ, ми провалилися... кудись. Казна-куди...
Семироль усміхнувся — вперше за весь час:
— Он як? А що коли ця так звана реальність, вступивши у взаємодію з так званою моделлю, переродилася і дала ось такий виродок-гібрид? Вас, ви казали, лякав чимось подібним ваш лиходій-професор... Петер, здається? «Ракова пухлина на ймовірнісній структурі реальності» — це я цитую з пам’яті вашу незабутню повість...
Ірена заплакала. Її повість, її майже завершену повість, тепер загублено безповоротно. Її геніальні оповідання... яких вона ніколи не писала... а тепер уже й не напише ніколи...
— Навіщо я це зробила, Яне...
— Саме так. Навіщо ви це зробили?!
— ...відняти у мене дитину...
— Атож. Яка сумна історія! До речі, як ви тепер збираєтеся народжувати? На соломі, під орудою брудної баби-пупорізки?
Ірені до нестями захотілося додому. І навіть не ДОДОМУ — в товариство Сенсея і черепахи — а на ферму, в звичну вже кімнату з краєвидом на гори. Натягнути ковдру на голову й солодко дрімати — в цілковитій упевненості, що ніхто не потурбує аж до пізнього ранку...
Вона безпорадно витирала сльози.
* * *Огляд будинку дав поживу для роздумів і навіть нехитру їжу дав теж. У погребі виявилося кільце домашньої ковбаси із гострим часниковим запахом. На полицях у кабінеті лежали дрібно списані аркуші жовтого шорсткого паперу. Семироль приніс води з криниці; Ірена, обламуючи нігті, почистила важкий казан і розвела вогонь у печі.
У цілковитій мовчанці вони з’їли ковбасу й запили окропом. Папери чекали своєї черги; написані каліграфічним почерком, але за невідомими граматичними правилами, вони вселяли Ірені якийсь забобонний жах.
— Це, мабуть, ваші власні оповідання... — Семироль розбирав папери, підсвічуючи собі каганцем.
— Я здогадалася.
— Історична цінність безперечна, але щодо художньої... Гм... Багато кучерявих повторюваних епітетів. Багато дієслів... «Історія про те, як голубка принесла мертвому юнакові червону троянду...», «Історія про лицаря, який чинив зло, щоб бути безкорисливим», «Історія про скнару, який роздавав, щоб надбати...».
— Останнє принаймні парадоксальне, — пробурмотіла Ірена.
Семироль відклав рукопис. Потягнувся, повідомив без жодного переходу:
— Якщо протягом місяця не підвезти на ферму вугілля та солярки — станеться енергетична криза... Продовольча буде раніше — через тиждень, коли закінчиться хліб... Щоправда, ще є борошно, можна напекти коржів...
Ірена скривилась — її нудило від часникової ковбаси. Знизала плечима:
— Часовий режим — один до десяти... Цілком імовірно, що там, у нашому світі, минула всього лише година, і Нік іще не здогадується...
Очі Семироля звузилися:
— Ах, так. Нік...
— Він не винен, — сказала Ірена квапливо. Занадто поспішно, і додала після паузи, нервово хмикнувши:
— Та до того ж... я вже не вірю, що ми повернемося назад. У ту МОДЕЛЬ, із якої ми...
Семироль устав. Ірена замовкла.
— Ні, ми ПОВЕРНЕМОСЬ, Ірено... Ваші з паном моделятором ігри — це лише ігри, в той час як моє життя — це моє життя. Ми повернемось, я дочекаюся появи на світ своєї дитини, а після цього — йдіть хоч світ за очі, пишіть, моделюйте свою долю...
— Яне... — вкрадливо спитала Ірена. — А ЯК ви збираєтеся повернутися, га?
Той зверхньо посміхнувся:
— Ми вирушимо до міста... І знайдемо або аналог магазину «Святкові сюрпризи», або... або пана моделятора, Ірено. І якщо в цьому світі існує пан Анджей Кромар — я дістану його хоч із-під землі.
* * *У скрині відшукався одяг. Ірена довго розглядала його, гидливо піднімаючи двома пальцями край пишної фалдистої спідниці. Вид керсетки викликав у неї напад істеричної гикавки.
— ...На кого я тепер схожа, Яне?
Семироль прискіпливо оглянув її вбрання. Хмикнув:
— Ви схожі на жіночку з маскараду, Ірено. Чи то принцеса, що перевдяглася в молодицю середнього достатку, чи то жебрачка, що поцупила десь чужу одіж...
— «Якщо дама у криноліні, — несподівано для себе процитувала Ірена, — а лицарі в кольчугах і з мечами — хочеться казки... Іншого, так би мовити, світу... світоустрою...» Не дивуйтесь, Яне. Так говорив один мій шанувальник — професор східної літератури...
Семироль скривився:
— До речі, про так званих лицарів, мечі та кольчуги... Елементарні штани в цьому будинку знайдуться, чи мені доведеться перебратися бабою-ворожкою?
