Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф

– Вона в порядку? – тихо запитала Євстахія, порівнявши свого коня з Велетовим.

Дівчина схвильовано вглядалась в сплячу розвідницю, що в руках Переяра здавалась ще більш тендітною. Після бою Вієм з големом, вона і досі не могла повірити в побачене.

– Відносно, – відгукнувся штурмовик. Завдяки стихії, що огортала Реквієм, він з легкістю відслідковував її стан впродовж всієї дороги. – Задіяні запасні резерви, чималі гематоми та... можливе пошкодження хребта. Якби Реквієм не захистила скелет та органи аурою – важко уявити, що сталося б.

Почувши висновок парубка, Євстахія зовсім інакше поглянула на дівчину в його руках. В її очах з'явилася повага та ледь помітний жаль – розвідники не повинні давати бій ворогу, їхня робота полягала геть в іншому. Та здолати титана вдвох... це вже багато говорило про їхні вміння.

– Вона сильна, – зрештою промовила білявка. – Гадаю, ця дівчина змогла б зрівнятися з нашими в бою.

– Тільки їй про це не кажи, – Велет гмикнув, про щось замислившись. – Вієм досить азартна, як ми могли вже чути з розповідей Олеся.

– Наскільки азартна, настільки й безстрашна, – неголосно реготнув Іриней, почувши їхню розмову. – Пощастило, що вона хоча б в роботі стримує свою ідейність, але це виливається в безрозсудство в бою.

– І справді, – задумливо погодився вже Ізбор. – Лихо їй під стать. Іринею, ти не повідомив про ваш від'їзд?

– Повідомив, коротко обмалював ситуацію та натякнув на підозрілу поведінку Зенона, – самовдоволено відгукнувся Олесь. – Звісно, не генерал-поручнику листа відправив, але з нею не захоче зв'язуватися навіть король.

Вражено озирнувшись до штурмовика, Івор присвиснув, здогадуючись, про кого мова.

– Ти справді натравив на нього генерал-чотову Конрад? Здуріти можна.

Сотник байдуже знизав плечима. Він усвідомлював, що це єдиний вихід в нинішній ситуації. Звертатися до старших офіцерів за допомогою? Ні, проти генерала це нічого б не змінило.

– А в тебе є кращі варіанти? – здійняв брови Олесь. – Генерал-чотова принаймні відкладати справу не буде. І Зенон не встигне нічого вдіяти.

– Знаючи її... – підполковник зітхнув, спантеличено скуйовдивши вологе волосся. – Що ж, тепер Власію не позаздриш. Леля його з-під землі дістане за зраду.

– Заслужив, – гмикнув Іриней. – Краще розкажи, як ви Йор здолали? Твоя розвідка повернулась в такому стані, ніби ви увесь склад Ос зустріли. Командир поранений, на титана магія не діє...

Почувши запитання, Івор мимоволі скривився. Рука потягнулася до правої частини грудей, де ще нещодавно була відкрита рана від ікл. Давно ж він не почувався таким безпомічним, як в бою зі змієм.

– На нього справді магія не діяла, – глухо відгукнувся  чоловік. – Регенерація миттєва, реакція теж. Без втручання Вієм я б навряд чи впорався, хоча й дісталося їй неабияк. Нам вдалося вирубити Йор, а потім налетіла нечисть. Цілий легіон потойбічних істот за годину майже повністю зжер змія. Ось, сам поглянь.

Ізбор кинув схрон в руки здивованого Олеся, дозволяючи впевнитися у власних словах. Штурмовик не підвів, одразу активував зображення, вивівши його над артефактом, що дозволило побачити скелет і решті солдатам.

Підполковник знав, що робить, а тому й слова підбирав обережно. Так ситуація виглядатиме правдоподібною не лише для керівництва – у солдат також не виникне зайвих підозр на їхній рахунок.

Буде чудово, якщо у загибель Йор повірять усі. Хоча б на якийсь час, як і казала Реквієм, аби сам Івор міг усвідомити ситуацію та обдумати подальший план дій. Їм обом потрібен час на адаптацію.

– Тобто, Вієм допомогла завалити ось це громило? – вражено вигукнув Млад Наум. – Він ніби не був таким величезним на початку, а тут... Одна морда розміром з цілий сарай.

Розвідник їхав мовчки більшу частину шляху, щойно почув від Ізбора, що поховати товаришів не вдасться. Нечисть не залишала по собі нічого крім кісток. А іноді, навіть їх не знаходили.

– Так, – впевнено кивнув підполковник. – Її винахідливість виявилася дуже доречною.

– Малеча виросла, – здивовано простягнув Іриней. Штурмовик перевів погляд з зображення на сплячу Реквієм і його очі ледь помітно потеплішали. – Виходить, чутки про її двобій з титаном каменю теж правда?

Тепер з подивом на сотника озирнулись інші солдати. Через свою майже постійну відсутність в головному штабі, смертники не знали всіх новин. Що вже там, на завданнях до їхнього загону не долітали навіть такі вражаючі плітки.

– Ага, – Івор усміхнувся, – їй щастить на титанів.

– Брешеш! – обличчя Олеся витягнулося, щойно чоловік згадав усі подробиці, які чув від знайомих.

Тоді штурмовик саме відзвітував старшині про завдання на півдні, поки його люди відпочивали, а лікарі боролися за життя Переяра. Велету того разу неабияк дісталося в бою, ще й та дивна трансформація не покидала думок.

Десь в той час його перехопили товариші по чарці та поділилися вражаючими новинами. Проте, Іриней досі не вірив в солдатські плітки. Дівчисько виястояло проти титана? Маячня. Та тільки тепер це не здавалося такою вже нісенітницею.

– Ні, – заперечив Ізбор, байдуже знизавши плечима. – Після того бою я й наполіг на її переведенні з внутрішньої розвідки до мого загону. Сам до кінця не вірив, навіть не зважаючи на слова розвідників, яких вона витягла з-під удару. Гадав, її присутність стане гарною підтримкою бойового духу для інших, але... Є висновки лікарів, є свідки і немає жодних підстав сумніватися в її вміннях. А тепер тим паче. Так, тоді Стан не був налаштований серйозно, але це не так вже й важливо.

– Ну, після загибелі Йор, Вієм точно зацікавить верхівку, – спохмурнів Олесь, мало не вилаявшись. – Іворе, ти ж розумієш, чим їй це загрожує?

– Не хвилюйся. Я не дозволю забрати будь-кого з моїх людей, навіть генералам.

Попри усі побоювання солдат, дорога до залоги видалася спокійною. Бар'єрна магія Євстахії чудово відганяла нечисть та звичайних хижаків, а втомлені коні обережно спускалися до низини.