Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф

– Впевнений? – розвідниця доволі скептично оглянула чоловіка, на що той лише очі закотив. – Не треба робити з себе героя, капітане. З твоїми минулими ранами та крововтратою варто себе поберегти. Інакше вся моя допомога виявиться марною.

– От же, – Івор пирхнув, стримуючи сміх. Розумів, що дівчина спеціально підначує його, перевіряючи, чи при здоровому глузді він сам. Але Ізбор вже давно не був запальним підлітком, не здатним оцінити власні сили та здібності ворога. – Приємно, що ти хвилюєшся, але я звання підполковника теж не за гарні очі отримав.

– Та невже? – неголосно буркнула, все ж відступаючи на крок за його спину.

– Повір на слово, – усміхнувся блондин, розминаючи м'язи. – В армії, звісно, не останнє місце займають родинні зв'язки та титули, але з нечистю я вже впораюсь. На них хоча б діє магія, на відміну від Йор.