Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф

Вієм стисла в руках шаблю, намагаючись вгамувати тремтіння в кінцівках. Фіолетовий вогонь її аури знову розгорався сильним полум'ям – запасні резерви були активовані. Навіть Лихо насторожився, ставши по другий бік від Івора, чим неабияк здивував чоловіка.

Ізбор простежив за тим, як каратовий кінь з сідлом на спині розставляє копита ширше та войовниче опускає голову. Тварина чимось нагадувала свійського бика, що готувався атакувати іншого представника свого виду та статі і, мимоволі, підполковник пирхнув через це порівняння.

Якщо вони виживуть – сьогоднвшній день стане його улюбленою історією для розповіді малій племінниці. Це б навіть звучало як вигадка – битися на смерть з нечистю, титаном і големами, маючи в союзниках лише розвідницю та її коня.

Чи були у них шанси? Раніше він би сумнівався. А зараз, саме в цю хвилину, коли жоден з його дивовижних напарників не мав і краплі страху – так, Івор був майже впевненим у перемозі.

Сьогодні, як ніколи раніше, Ізбор по-справжньому оцінив значення бойового духу та рішучості до бою. Звісно, він знав про них ще з теорії, яку вивчав перед вступом до армії, але дотепер не усвідомлював наскільки могутніми могли бути ці дві моральні складові.

Реквієм же керувалася злістю. Її дратувала власна обмеженість в бою та недостатня витривалість життєвих сил. Щось не давало спокою в цьому всьому і дівчина вкотре пошкодувала, що вчителя вже не було серед живих.

Інакше мала б можливість покращити свої бойові навички, знайди вона хоч один альтернативний спосіб використання енергії. Але ж Вієм завжди діяла за вивченою методикою, тоді що могло піти не за планом?

Втретє прокручуючи в голові всі події цього дня, розвідниця раптом знайшла зачіпку. Концентрація вивільненої сили! Вона була настільки високою, що сама аура не могла підкоритись намірам на всі сто відсотків і часто нерівномірно розподіляла отриману енергію.

«Ну нарешті, – насмішкувато прозвучало в голові дівчини. – Я вже й не сподівалась, що ти згадаєш про свою вроджену мутацію».

– Мутацію? – ледь чутно повторила Реквієм, на мить спохмурнівши.

«Саме її. Твоя бабця згадувала обставини, що стали причиною відсутності магії у тобі, пам'ятаєш? Аномальна мутація магічних каналів через одне жертвоприношення Марі.»

– Бабуся говорила лише про те, що мої канали мутували, дозволяючи бачити та відчувати магію, але не користуватись нею, – самими губами промовила розвідниця, не бажаючи привернути увагу Івора. – Що маєш на увазі ти?

«Ти ж ніби не дурна, Рем. Твої магічні канали зазнали мутації ще в утробі, але не зникли повністю. А отже, зараз вони спрямовані на посилення та захист організму, тобто, здатні підтримувати твою ауру ще сильніше, ніж навіть запасні резерви.»

Спохмурнівши ще дужче, Реквієм не звернула жодної уваги на підступаючу нечисть. Вона бажала скористатися отриманою підказкою, але як відчути аномальні канали?

– Трясця, – крізь зуби видихнув Ізбор, раптом похитнувшись.

Рефлекторно підтримавши чоловіка, розвідниця уважно оглянула вже його ауру. Виснаження, доволі сильне, спровоковане підселенням Йор до людського тіла та спустошенням магічного резерву.

По-хорошому, Ізбору був необхідний відпочинок – уявити, наскільки важко йому давався цей бій через зміни в організмі, виявилося ще складніше.

Підполковника лихоманило і Вієм розуміла, що надовго його впертості не вистачить. Тож таки наважилась втілити доволі ризиковий план в життя.

– В такому стані ти ще не довго протримаєшся, – промовила вона, коли вітер знову відкинув потойбічних істот подалі. – Треба спробувати забратися звідси, відбиватимемося дорогою. Хтозна, чи големи наважаться на переслідування.

– Одного коня нам не вистачить для вдалої втечі, – Івор вперто зціпив зуби. Не хотів привести ворога до залоги або, що гірше, до гірських селищ чи міст.

– В сідлі ти зараз навряд чи втримаєшся, – похитала головою Реквієм. – Та й залишатись тут на ніч – вкрай погана ідея. Моїх запасів зараз має вистачити на дорогу до залоги, тож відправишся верхи на Безуалі. Якщо зможеш стримувати нечисть на певній відстані – буде чудово, але, раптом що, я підстрахую.

– Впевнена? – з недовірою запитав чоловік, оглянувши бліду підлеглу. У відповідь дівчина вперто стисла губи. Не відступить – це Ізбор зрозумів одразу.

– Ти сам бачив кількість големів, – роздратовано вигукнула розвідниця, одночасно прикликаючи бісеня. – Краще я використаю усі резерви, аніж ми тут героїчно поляжемо.

– Тебе чекатиме лютий відкат після такого.

– Принаймні, у нас буде шанс.

Кинувши Безуалу золоту монету, яку дух звично проковтнув та мовчки підставив спину Івору, Реквієм одразу попрямувала до Лиха. Опинившись в сідлі, розвідниця помітила вдалині високі силуети. Вулицями Херета в їхній бік прямували големи, ледь помітні крізь стіну дощу. І рухалися ті надто швидко, як для кам'яних солдатів.

Вієм не сказала командиру про те, що її сил, навіть звільнених з запасних резервів, могло вистачити лише на половину шляху. До тих пір розвідниця хотіла відчути магічні канали та змусити ті працювати на себе. Тоді енергії вистачило б на підтримку матеріальної форми Безуала та навіть на повноцінний бій з големом.

«Вони вас так просто не відпустять, – знову прозвучало в голові дівчини. – Твій план – суцільне божевілля, Рем. Навіть не відомо, чи він виправдає усі ризики».

– Пізно відступати, – коротко відгукнулася Реквієм. – До того ж, залишилось зовсім трохи.

Впевнившись, що Ізбор міцно тримається на спині бізона, який завбачливо збільшив власну форму, розвідниця кивнула своїм думкам.

– Іворе, не задіюй магію, нечисть все одно досить далеко, – вигукнула, намагаючись перекричати шум дощу. – Натомість зосередься на власному відновленні, а я прикрию нас.

– Давай вперед, – похмуро хитнув головою чоловік. Йому не подобався власний стан та огидна слабкість. Чим далі, тим сильніше Івора лихоманило, але той не бажав затримуватися ще більше.