Полонянка спустошених земель - Анна Ліє Кейн

Я обернулася лише в ту мить, коли Ділара замовкла. Завжди впевнена, сильна та горда, зараз вона схилила голову. Губи її тремтіли, а очі почервоніли. Вона дивилася на Мансура з ненавистю, з тим неймовірно сильним згубним почуттям, яке палало у ній увесь цей час.

Хан підійшов ближче, зупинився перед жінкою, яку все ще тримали його охоронці. З його кинджала на підлогу капала багряна кров.

Мій погляд натрапив на Пінар. Вона лежала на дорогому килимі. Дивилася перед собою. Вона все ще дихала. Під її тілом збільшувалася темна пляма. Життя повільно залишало її.

- Ти виродок, - прошипіла Ділара в обличчя хана. - Завжди ним був, і назавжди залишишся.

Хан гірко посміхнувся. Опустив погляд і подивився на лезо кинджала.

- Ти думала, що я не буду уважно спостерігати за тобою, Діларо? Що залишу без нагляду дочку зрадника?

- Навіщо ти взагалі залишив мене живою? - Ділара говорила крізь зуби, задихаючись від люті. - Навіщо забрав до Анри?

- Я давав тобі шанс почати життя спочатку, - зітхнув хан і похитав головою, ніби дійсно співчував невістці. Я перевела погляд на чоловіка Ділари. Він стояв блідий, мов крейда. Його погляд був прикутий до дружини, у ньому змішався жах, співчуття і бажання врятувати. І йому я повірила. От тільки шкода, що хан вже навряд чи пробачить колишній коханці. А у тому, що він знає про наш план, я вже не сумнівалася.

- Ви кликали? - голос Зіяда пролунав несподівано. Я обернулася і побачила як він увійшов до приміщення. За ним всередину ступив Енріке та охоронці.

Зіяду вистачило одного погляду, щоб зрозуміти ситуацію. Він зупинився та схопився за кинджал. Але його охоронці кинулися до нього. Одного вкусила гадюка, яка причаїлася за коміром свого господаря. Друга змія - аспід - впала на підлогу та кинулася до іншого охоронця. Але той виявився спритнішим. Його клинок розрубав рептилію навпіл.

Викрик Зіяда на рідному діалекті я не зрозуміла. Один з воїнів все ж вихопив у нього зброю. На нього зашипіла гадюка, але її Зіяд не відпустив, позадкувавши. Він подивився на аспіда, який зробив ще кілька конвульсивних рухів та завмер, скривив губи та обернувся до хана.

Енріке збентежено переводив погляд з мене на Ділару. Я змогла лише похитати головою та відвернутися.

Мансур цокнув язиком та крокнув до Зіяда:

- Я зберіг тобі життя, хлопче, а ти так мені віддячив?

Ділара щось швидко і гнівно почала говорити братові на своєму діалекті. Він не дивився на неї, а лише сильніше стискав щелепи. Під шкірою в нього заходили жовна.

- Закрий рот! - гаркнув хан на Ділару. Вона замовкла, але все ще свердлила Мансура розлюченим поглядом.

Хан простягнув Зіядові кинджал:

- У тебе є вибір, - промовив він. - Вбити свою сестру, чи цього пілігрима.

Мене пронизав холод. Страх стиснув мені живіт. Здалося, що мені почулося. Але хан пропонував Зіядові кинджал і чекав відповіді.

- Великий Хане, - раптом заговорив чоловік Ділари. Він підійшов ближче до брата та схилив голову: - Будь ласка, помилуйте мою дружину. Я прийму будь-яке покарання. Відречуся від права на трон, поїду з Анри та ніколи не повернуся.

Хан задумливо глянув на брата. Здалося, що він дійсно замислився. Я скоса подивилася на Ділару. І у її очах побачила лише зневагу до власного чоловіка, який зараз намагався врятувати її життя. Бо останнє її вже давно не цікавило. Ділара жила жагою помсти.

Мансур знову поглянув на Зіяда:

- Обирай, хлопче. Хто залишиться жити? Пілігрим чи твоя сестра? Якщо не обереш, я накажу зварити обох заживо.

Я здригнулася, уявивши собі це. Швидше опустила голову, коли перед очима на мить потемніло. Почула як Ділара щось сказала братові, він відповів їй на своєму діалекті. В їх короткій розмові не було каяття чи страху. Лише гнів. Але раптом втрутився Енріке. Я не зрозуміла, що він сказав, але голос його був спокійним та смиренним. Піднявши голову, я спіймала його погляд. Мій колишній учитель посміхнувся мені та кивнув, а потім підійшов до Зіяда.

- Швидше! - поквапив хан. Його охоронці уважно стежили за кожним нашим рухом.

Зіяд повільно простягнув руку. У його долоню лягло руків’я клинка, який вже напився крові Пінар.

Я знову відвернулася. Хотілось закрити собі вуха, але моє тіло наче скам’яніло і я не могла більше поворухнутися. Я почула як лезо увійшло в тіло Енріке. Він не стогнав і не хрипів, як Пінар. Зіяд вбив його швидко і майже безболісно. Тіло впало на підлогу. Після цього вниз полетів кинджал. Його одразу забрав один з охоронців.

Хан повернувся до свого трону та опустився на нього. Підпер підборіддя кулаком та подивився на нас:

- Вас буде страчено на заході сонця.

- Хане! - чоловік Ділари кинувся на коліна перед повелителем, але той лише відмахнувся.

Зіяд прогарчав щось на своєму діалекті. А от Ділара вирішила дозволити мені зрозуміти, що вона каже:

- Я сподіваюся, Мансуре, що твоя смерть буде жахливою та болючою. Твою армію знищать мілаїрці, а ти увійдеш в історію, як хан, який занапастив Чогрі!

Мансур дивився на невістку, як на щура, який вже з’їв отруту і повільно вмирає. Його губи розтягнулися в усмішку.

- Діларо, ти могла б прожити довге та щасливе життя. Але занапастила усе. Через тебе доведеться стратити і нашу гостю.

Мені дістався короткий погляд. Я знала, що на хана вже не подіє навіть довід про мою користь у майбутніх перемовинах. Він був розлюченим. І в тому числі на мілаїрців, яких зараз уособлювала я.

Та більше нічого сказати хан не встиг. Раптом у приміщення забіг ще один радник. Він одразу впав на коліна та швидко заговорив:

- Великий Хане, молю усіма богами, пробачте мені! Благословення! Божа паства! - він підняв голову, у його очах сяяло щастя. - Божа паства підходить до Анри.

Хан здригнувся. Піднявся на ноги та насупився. Вираз його обличчя був спантеличеним. Він наче розгубився від цієї новини. А я не могла зрозуміти, що відбувається.