Полонянка спустошених земель - Анна Ліє Кейн

- Мене лякає не тільки дорога в столицю. А ще й зустріч з усіма вашими баронами. Вони будуть бачити в мені колишню ольдовійку і…

- Вони будуть бачити тебе, - Асгейр перебив мене. Трохи відсунувся, щоб було зручніше дивитися в очі. - Вони побачать герцогиню, про яку Арне Йансе написав вже дві балади. Вони побачать ольдовійку, яка кинула виклик кожному з братів роду Гунар. І кожного змогла перемогти. Вони побачать ту, яку не зламав полон у спустошених землях. Сандро, тобі не буде легко. Але ти точно усе витримаєш.

Мене наповнило тепло. Сама потягнулася вперед і притулилася до Асгейра. Поруч із цим чоловіком мені було тепло і добре. Будь-які негаразди видавалися нісенітницями.

Гучний гуркіт змусив нас стрімко сісти на ліжку. Асгейр ледве не схопився за меч, але раптом видихнув.

- Просто пташка у вікно вдарилася. Все добре. Злякалася?

Чоловік посміхнувся, обійняв мене за плечі. А я дивилася на темне скло. Нічна темрява і тиша зненацька здалися якимись небезпечними.

«Погана прикмета» - пролунало у вухах.

Та не встигла я відігнати цю думку, як у двері постукали.

- Зараз я когось вбʼю, - похмуро пообіцяв Асгейр. Він швидко встав та попрямував до дверей, навіть не накинувши сорочку. А я натягнула ковдру до підборіддя, хоча чудово знала, що мене від дверей не видно, і прислухалася.

Відчинилися двері. Асгейр роздратовано запитав що сталося, а у відповідь пролунало:

- Вибачте, світлий лорде, але наказ був віддати листа тільки-но я прибуду. Це термінове повідомлення від короля.

Кінець