Шрам - Марина та Сергій Дяченко
Егерт так нікому нічого й не сказав про відвідини Вежі. Минуло кілька тижнів, братство Лаш не виявляло більше жодного інтересу до вільного слухача Солля, і він трохи заспокоївся — ухвалення рішення відкладалося на невизначений термін.
Не раз і не двічі Егерт подумки приміряв на себе сірий плащ. Почувши довгий тужливий звук, яким озивалася час від часу Вежа, він пригадував гіркуватий запах важкого оксамиту, повільний танець укритих каптурами тіней і обличчя сивого, як голуб, Магістра. Обіцянка безпеки, а згодом і могутності виявилася для Егерта величезною спокусою, але щораз, подумуючи про плащ із каптуром, він відчував дивну душевну незручність. Щось заважало йому, щось турбувало й муляло, Солль списував це на рахунок звичної своєї боязкості, однак незабаром навчився уникати як думок про орден Лаш, так і служителів, які випадково зустрічались йому на вулиці.
Тим часом на місто спала спека, справжня літня спека, опівдні вулички-щілини сповнювалися сонцем від стіни й до стіни, і очам було боляче від сонячних відблисків, що танцювали на поверхні каналів. Берег ріки за містом слугував майданчиком для нескінченних пікніків, що приходили на зміну один одному, городяни обливалися потом і, прикриваючись лопухами, занурювалися в приємну прохолоду, а городянки тісними групками забредали купатися в зарості очерету, де й ставали жертвами Лиса, який пристосувався плавати під водою з очеретяною соломинкою в зубах і ніколи не пропускав нагоди підкрастися до безтурботної купальниці, щоб злегка куснути її за рельєфні вигини тіла.
Егерт був серед тісної компанії студентів, які спостерігали за пригодами Лиса і теж вигадували усілякі забави, як і годиться ученим молодим людям. На березі стояли плескіт, вереск і регіт. Виявивши під водою рибальські сіті, нирці пригощали товаришів жирною юшкою. Егерт здебільшого сидів на березі, у воду наважувався входити тільки по пояс, його боязкість було помічено, однак далі декількох добродушних глузувань діло не зайшло.
Незабаром, однак, надійшов час іспитів, які переводять студентів на вищий щабель — «питаючі» прагнули стати «осягаючими», «осягаючі» — «здобувачами», а ті, у свою чергу, — «освяченими». Університет судомило, з кожного кутка дивилися втомлені, осоловілі від цілодобового сидіння за книгою очі. Егерт бачив, як учені юнаки по черзі входили в ректорський кабінет — хто з навмисною веселістю, хто з неприхованим страхом. Багато хто, як виявилося, вірили в прикмети: у найрізноманітніших їхніх витівках — плювках, молитвах і складних фігурах з пальців — Егерт із подивом впізнав власні захисні ритуали.
Соллю не довелось побачити того, що відбувалося за дверима цього кабінету. Розповідали, що за довгим столом пана ректора сидять і він сам, і декан Луаян, і всі педагоги, які протягом року підіймалися на кафедру університету, що всі екзаменатори дуже строгі, а особливо декан Луаян. Далеко не кожному студіозусу вдавалося витримати випробування, причому половина нещасних, які провалилися на іспиті, зобов’язані були цим саме прискіпливому магові.
Напередодні іспиту Лис запанікував. Усіляко себе лаючи — найм’якшими зі звернених до власної особи лайок були «ідіотський недоумкуватий дурень» і «безмозкий курячий кал», Гаетан то втуплював погляд у вчену книгу, то в розпачі зводив його до стелі, то кидався на ліжко й повідомляв Егерту, що він, звісно, провалиться, що вічно залишатися в «осягаючих» неможливо, що батько не дасть більше грошей і навічно засадить сина крамником у смердючу аптеку, де навіть мухи дохнуть від запаху касторки… Коли Солль боязко припустив, що, може, варто звернутися по допомогу до декана, Лис замахав на нього руками, затупотів ногами, обізвав божевільним гіллястим пнем і пояснив, що одного такого звернення буде досить, щоб назавжди вилетіти з університету.
У день іспиту Лис був сам на себе не схожий — за цілісінький ранок Соллю не вдалося витягнути з нього ні слова. Біля порога ректорського кабінету збуджено юрмилися, шикаючи один на одного, обтяжені знаннями молоді люди, у багатьох із них на обличчі закам’янів напружений вираз канатохідця, що йде по дроту із запаленим канделябром у зубах. Вийшовши з кабінету студіозуси відразу виливали на товаришів хто радість, хто розпач. Егерт як вільний слухач не підлягав обов’язковому екзаменуванню, але теж здригнувся від однієї тільки думки, що і йому, як Лисові, довелося б постати перед строгим науковим судилищем.
Гаетан несподівано для себе витримав іспит. Щасливий надміру, він відразу запропонував Соллю погостювати в передмісті, у свого батька. Егерт завагався було, однак зрештою відповів відмовою.
Добродії студенти, які отримали два місяці вакацій, жваво обговорювали плани на літо. Більша половина з них збиралися провести канікули в рідній домівці, чи то в маєтку, чи вхалупі, аби дома. Частина юнаків, в основному найбідніших, мали намір найнятися на роботу десь на ферму й кликали із собою Егерта. Той згадав сумний досвід селянської праці під керівництвом пустельника і теж відмовився.
Після від’їзду Лиса Солль знову опинився на самоті.
Спорожніли університетські коридори, спорожнів і флігель, вечорами тільки в деяких вікнах з’являвся вогник. Старий служитель, озброєний смолоскипом і стукалкою, щоночі робив сторожовий обхід. Бабуся, яка прибирала у флігелі, приносила обіди для декана, його доньки й декількох службовців, які залишилися на літо. До їх числа потрапив і Егерт — він, несподівано для себе отримав нову звісточку з дому й зміг поповнити внесок за своє утримання.
Цього разу до грошей додавалася записка. Егерт задрижав, впізнавши почерк батька. Солль-старший ні про що не запитував, просто сухо повідомляв сина, що його позбавили лейтенантства й виключили з полку, причому з мундира його, зганьбленого й заляпаного брудом, було привселюдно спорено еполет. Лейтенантську вакансію, що звільнилася, зайняв молодий пан на ім'я Карвер Отт, до речі, він дізнався про теперішнє місцезнаходження Егерта.
Прочитавши й перечитавши лист, Солль спочатку заново пережив свій сором, потім на зміну йому прийшла туга за Каварреном.
Безліч разів він уявляв собі дім з войовничим гербом на воротях, і в голову йому лізли розпачливі,
