Обре, сховайся добре! - Костянтин Артемович Когтянц

І, бачачи, що Кирину неприємно, Семен змінив тему:

— Сподіваюся, ви вдвох знаєте, куди нас ведете.

— Я — ні. А Боярин знає.

Драгон пригадав недавню розмову.

— А чому цей секей почав з двох полковників, а не з гетьмана?

— Бо гетьмана зурочити неможливо — бувають такі люди. Я саме вас трьох недаремно з собою узяв.

— Так ти знав?

— Що в ляхів хтось з’явився на нашу голову? Здогадувався, отож і взяв вас… Тебе — придивитися — чого вартий, їх — в охорону. Бо їх теж не зурочиш. До речі, чекав, що ти про інше спитаєш.

— Ну, це ж ясно. Якби Богун щось витряс із того, хто йому зачаровану зброю підсунув, — він би тобі сказав.

— Так. Мабуть, він не зразу помітив, що річ зачаровано. А секеї тут ні до чого. Бачиш… Ну, скажімо, є різні види чарівників, як є різна кіннота. Як гадаєш, що буде, якщо райтара перевести у п’ятигорці?[23]

«Урайтарів — рапіри, у п’ятигорців — шаблі».

— Попервах він колоти буде, а не рубати.

— Ось так і з цим закляттям. Не наш його накладав, не наш…

— Але ж іноземець? Був би лях, давно б вони щось таке спробували.

— Один з трьох — точно іноземець. Їх було троє, хлопче. Пояснень ти поки що не зрозумієш, отож повір мені на слово, троє. Причому один був уже в Красному, і його-то ми знайдемо. А далі — побачимо, як сказав сліпий тому, що вмирає…

…Крига замерзлої річки — кращого шляху узимку — заворожувала незгірш від чар. Кортіло спати. Драгон під’їхав до Боярина.

— Слухай, ти казав, що дівчина може приворожити хлопця.

Отаман зрозумів запитання.

— Кому що, а курці — просо. Хлопець дівчину — ні.[24] Тільки вона його…

— Почав би ти мене вчити.

— А що, час є. Отож слухай. У Руському воєводстві[25] бував? Там є така приказка — «Обре, сховайся добре».

– Інколи і в нас кажуть. І є ще… коли дітлахи у схованки грають, то рахують: «Обре, сховайся добре, я шукати починаю, собак спускаю: цуц! Бери!»[26]

— То був народ такий — обри.[27] Могутній. Жорстокий. Їх винищили — за наказом чи то римського цісаря, чи то круля французького.[28] Ну, ясна річ, дехто порятувався — «Обре, сховайся добре». У жилах деяких секеїв тече кров обрів, і від батька до сина передають… що пам’ятають. Така ж кров у моїх жилах, та й у твоїх теж.

— Чарами дізнався?

– І чарами. А ще ти викапаний мій дядько Карпо, отож ми, мабуть, родичі.

(Драгон згадав, що небіжчиця мати про свою рідню нічого не знали.)

— Руде пасмо у волоссі…

Цієї своєї прикмети Драгон боявся понад усе.

— Що я про себе казав — майже все правда. Я справді з боярського роду,[29] справді був у неволі, хіба що не сам я втік. Один секлерський чаклун побачив, де я, і влаштував утечу. Дідька лисого я б сам утік у тринадцять-то років… До речі, друге тобі правило…

«Друге? А, перше було — не гадай, що чари всесильні».

— Не намагайся дивитися. Раніше це багато хто вмів. Подивиться у воду — є ж така примовка: «Як у воду дивився», — або у дзеркало… Дехто навіть у діамант-камінь — і бачить, що схоче. Але вже років з п’ять… Неначе щось зіпсувалося… Тобто дивитися можеш, але побачиш що завгодно, тільки не те, що треба. Он Богун свою смерть…

І, неначе почувши слово «смерть», десь у лісі завив собака.

Як по небіжчику.

Ще сто кроків, ще поворот, — і вони побачили завал.

Колись — мабуть, ще напровесні — річка підмила кілька дерев. На повороті одне з них зачепилося за берег, на нього налетіли інші, сплутавшись гілками та корінням. Тепер, узимку, увесь цей завал узявся кригою — кішка, мабуть, і та не пролізе.

А по обох берегах — нетрі.

— Доведеться назад.

— Отамане, я щось відчуваю, але не можу втямити що.

— Нас тут двоє таких. Я теж нічого не розумію. Постривайте, зараз роздивлюся. — Боярин зійшов з коня, узяв бандолет,[30] вийшов на берег, підійшов до велетенської смереки. І… і пішов угору по її стовбурові. Просто пішов, неначе вона лежала, а не стояла. Здавалося, що вгору підіймається товста гілка.

— Хрест святий, оружіє на диявола! — прошепотів Білий.

— А ти хотів, щоб таке тільки ляхи з татарвою могли? — теж пошепки відрізав Барило.

Кирин тим часом теж спішився — кормових драгунів