Обре, сховайся добре! - Костянтин Артемович Когтянц

«Що тут такого?»

— Дивись уважно, Драгоне!

«Куди дивитися?»

Раптом — Кирин мало не зойкнув — із середини криці, неначе через воду, стали проступати якісь значки. Ні на що не схожі.

— Я таке бачив. Навіть сам пробував, але літери…

— Ні, полковнику. Ти міг пробувати листуватися на клинках, але такого — такого, вважається, вже давно ніхто не може. Справжня річ-погибель, якщо вона й далі буде у тебе, то одного дня ти сам кинешся… на вірну смерть. Хоча чаклун буде за тисячу миль. А літери — старе секлерське[17] письмо… Є такий народ у Семиградді…

… Коли вони жили на зимівнику, то Боярин прохопився, що хлопчиськом був татарами у ясир узятий, але втік і служив у якогось семиградського пана. «Мабуть, що не брехав, коли знає секеїв».

— Ну то й що з ним робити?

— Перекувати, — вихопилось у Драгона. Само собою вихопилось, як і слова про те, що Нечай може не повернутися.

— Кажи! — Пальці Боярина вп’ялися в плече. — Кажи перше, що спало на думку!

— Перекувати все навпаки. Там, де дзьоб… (Ударна, бойова частина келепа таки справді схожа на пташиний дзьоб.) Там хай буде обух, та навпаки.

– Іване, а він має рацію. І володіти далі йому, бо якась сила залишиться, але, якщо він винайшов, що зробити, то йому і підкориться.

— До завтра зробимо…

— Ще щось знаєш? Про Москву є якісь новини?

Обличчя Богуна стало зацікавленим.

— Просто так запитав чи причина є?

– Є.

— Тоді і новини є. Цар сейм збирає — щоби почати війну. З ляхами.

— У них не сейм, а Земський Собор, — прохопився Кирин.

— Він знає, він там служив, — і, у відповідь на здивований погляд товариша, Боярин пояснив: — Тільки московити кажуть «драгуни», а не «драгони», «рейтари», а не «райтари», а в тебе кілька разів проскочило.

Драгон подумки прокляв себе — казали ж батько: «Зайві всі слова, без яких обійтися можна». Смикнув його за язик нечистий!

Богун тим часом уважно оглянув Кирина:

— Не зустрічалися?

— Під Львів разом йшли.

— А! Добре! — З московським драгуном загонщик полови[18] Богун міг зустрітися у бою — бо царські воєводи весь час намагалися зайняти нижню течію Дінця[19] та ті притоки Волги, що близько підходять до Дону, а Богун вважав, що тамтешні козаки і без бояр проживуть, — і чомусь виходило по-івановому. Одного разу — ще до появи Кирина в тих краях — сам воєвода тікав, аж коня загнав.[20]

— Але… — Боярин розмовляв неначе сам із собою, — якщо Москва справді вступить у війну, то це змінює все!

— Поки що, — відрізав Богун, — це змінило тільки одне: поляки перейшли в наступ.

І без перерви:

— Будеш шукати?

— Знайду.

Драгон зрозумів, що комусь не жити. Або ляський чаклун піде до сатани в пекло, або Боярин загине. «І ми з ним разом». Утім, іншого виходу не було — такий ворог страшніший за сто гармат.

— Ну, тоді бувай, друже. Келеп вам принесуть.

— Бувай, Іване. І не лізь під кулі. Усі й так знають, що ти хоробрий.

Щось несподіване і страшне трапилося з голосом Богуна. Неначе ротом полковника відповів хтось інший.

— Ще не зараз, Боярине.

Ніколи Драгон не бачив, щоб козак, знайомий зі смертю, так полотнів. Тільки найсвіжіший сніг, сніг, що сьогодні випав, міг зрівнятися з кольором обличчя Боярина.

— Так ти що — бачив?

Богун кивнув:

— Судячи з мого виду — чекати ще років десять-дванадцять. Добре, що хоч від кулі, а не на палі.

Богун піднявся і, явно не бажаючи, аби співбесідники бачили його обличчя, вийшов геть. Драгон отетеріло дивився у спину людині, яка десь, якось, якимось дивом бачила власну смерть.

Вони остаточно вибилися із сил. І люди, і коні.

Кожен шлях, кожна стежка… Рано чи пізно — частіше рано — Боярин з Драгоном відчували попереду небезпеку, доводилося звертати, повертатися назад, давати гаку.

Кілька разів взагалі блукали. Коні провалювалися у сніг майже по самі сідла.

Геть знесилені, вони знайшли річечку. Боярин сподівався, що це Краснянка, на якій лежить Красне.

Але треба йти.

— «Navigare nessesere est, vivare non est nessesere»[21] — пробурмотів Кирин під носа, але Барило почув:

– І де це купецьких дітей так добре вчать? У Сочаві, Яссах чи Хотині?[22]

Драгон здригнувся.

— Ну, не вважай мене дурнем, я ж тобі у батьки… Освічений, на коні — неначе народився, але битися на шаблях не вмієш, отже, не шляхтич, на розстригу