Сказання з Небезпечного Королівства - Джон Рональд Руел Толкін
Без дозволу можеш собі піти
Та й гомілку забрати в рідні мого тата.
Поверни ж оцю кістку в могилу!
Бурмило! Громило!
Хай він мрець — вона має йому відійти.
Поверни ж оцю кістку в могилу!»
Троль шкіриться: «Дзусь! Я й за тебе візьмусь
І твоїми гомілками теж поживлюсь.
Свіженьке м'ясо — шматочок ласий!
Тебе роздеру я негайно.
Ставай-но! Стривай-но!
Я стомився мертвеччину гризти якусь,
На обід тебе з їм я негайно».
Він гадав, що без бід упіймав свій обід,
Але бачить — за ним прохолов і слід.
Перш ніж дав би він раду. Том підкрався ззаду
Й носаком його пхнув, щоб провчити.
Вперчити! Вгірчити!
Його, подумалось Томові, слід
Копняком попід зад провчити.
Та м'ясо й кістяк за камінь, однак.
Має твердіші троль-одинак.
Він для черевика — що гора велика.
Бо тролю той не дошкуляє.
Штурляє! Шпурляє!
Том стогне, а Троль регоче усмак.
Бо зна, що йому дошкуляє.
У Тома нога відтоді кульга,
І він її скрізь за собою тяга.
А Троль — нівроку, він з місця ні крюку,
З ним і кістка кістлявого стрийка.
Щедрійка! Мудрійка!
В нього камінь той самий, хай час і збіга,
І кістка кістлявого стрийка!
8
ПЕРРІ-КАЛАЧИК
Самотній Троль на камені вкляк
і тужливу співав кантилену:
«О, чому маю жити як одинак
серед горбів Пїнгену?
Давно десь поділась рідня моя
і не сумує за мною,
від гори Грозової до Моря я
лишився сам самотою».
«Не цуплю я золота, пива не п'ю,
не харчуюся м'ясом ніяким,
але Люди, зачувши ходу мою,
зачиняють хвіртки з переляком.
О, мрія ніяк мене не полиша
про зграбніші ноги і руки!
В мене ж усмішка лагідна, добра душа,
й куховарську я знаю науку».
«Ну-ну! — він подумав. — Зміню я ходу!
Ось піду і знайду собі друга.
Ступаючи м'яко, весь Шир обійду,
обнишпорю всю округу».
Отож він узув хутряні постоли,
і йшов цілу ніч до рана,
й у Ритів прибув на світанку, коли
вже були на ногах городяни.
Він роззирнувся — нікого ніде,
тільки пані Хосен по алеї
з парасолем і кошиком тихо йде;
він спинився, всміхнувшись до неї.
«Добридень, мем! — привітався Троль. —
Все гаразд, сподіваюся, з вами?»
Та впустила і кошик вона, й парасоль
і заверещала без тями.
Гуляв там старий Казанок, їх Мер,
і вищання почув навіжене;
спаленівши, від страху він мало не вмер
і шуснув у сутерени.
Ображено й сумно Троль позира:
«Не йдіть!» — промовив нишком,
та чкурнула додому пані стара,
як дурна, і сховалась під ліжком.
На ринкову площу Троль прийшов,
до яток зазирнув крізь щілинку, —
його вгледівши, вівці сказились немов,
розлетілися гуси по ринку.
Фермер Паць і Білл Різник —
в одного розлилося пиво,
а другий ножа віджбурнув — і втік Хап,
його пес, полохливо.
Старенький Троль завів плачі
біля брами Замкова Шпарка,
аж Перрі-Калачгас, повз ідучи,
ляснув його по карку.
«Ну чого ти ревеш, одоробло? — гука. —
Тут місця для тебе замало!»
Він по-дружньому Тролеві дав копняка
й посміявся з його оскалу.
«О Перрі-Калачику, — вигукнув Троль, —
ти хлопець такий, як треба!
І зараз тебе я — ти тільки дозволь —
на чай завезу до себе».
І Троля Калачик уже поганя,
вмостившись у нього на спині;
й чаював по-святковому він того дня,
і в Троля сидів на коліні.
Грінки були з маслом, солодкий пиріг,
і джем, і крем, і бісквіти,
і Калачик усім запихався, як міг, —
як тут ґудзикам не відлетіти?
Чайник свистить, від вогню гаряче,
брунатне кипить казанище,
і в Калачика чай ледве з вух не тече,
а він усе хлище і хлище.
Напхавши свої животи досхочу.
спочили вони без звуку,
аж Троль проказав: «Дай тебе я повчу
пекарської науки:
пекти чудовий пухкий коровай
і рум'яні коржі — на початок,
а потім на вересі спати лягай,
де за подушку — пух совеняток».
«Де був ти, Перрі?» — пита його всяк.
«На грандіозному чаї, —
відказує він. — а погладшав я так.
бо їв пухкі короваї».
«Та де це в Ширі? В який це бік?
Чи це аж у Брі?» — напосіли.
Та Калачик схопився й рішуче відрік:
«А це вже не ваше діло».
«Де? — обізвався Джек Підзирач. —
Це не сховалось від мене:
він верхи на Тролі подався навскач
аж до горбів Пїнгену».
Всі Люди тоді посідали собі
на поні, чи віз, чи кобилу
й до хатини дісталися так на горбі,
де з димаря куріло.
У двері загупали. Троля звучи:
«Пухкого чудового хліба
для нас, о будь ласка, побільше спечи.
Спечи-бо! — кричали. — Спечи-бо!»
«Вертайтесь додому! — їх Троль блага. —
Не запрошував я вас ніколи.
Хліб я печу тільки щочетверга
і лише для вузького кола».
«Вертайтесь додому! Це жарти чиїсь.
Занадто мала в мене хата,
та й бісквіти із кремом перевелись:
Калачиком все ум'ято!
Паць, Хосен, Казанок і Джек —
я не хочу вас бачити в себе.
Геть забирайся усяк ім'ярек!
Мені лиш Калачика треба!»
Перрі-Калачик тепер так розпух
від короваю пухкого,
що порвалась жилетка його й капелюх
не налазить на голову в нього,
бо щочетверга на чай він ішов
і долі сідав на кухні, —
і здається все меншим Троль немов,
що більше він пухне і пухне.
І став, як пісня до нас донесла,
великий з Калачика Пекар;
від Моря до Брі величає хвала
його хліб, і батон, і крекер.
Але смачніший пухкий коровай
і масло добріше свіже,
що Троль на свій четверговий чай
для Перрі-Калачика ріже.
9
НЯВКУНИ
В чорнильній пітьмі трясовин
У Нявкунів хати.
Повільно й тихо б'є їх дзвін,
Якщо загрузнеш ти.
Хто в двері стукає до них.
Угрузне той у мул
Під шкірення химер жаских
І вод у ринвах гул.
Там гниловоддя затіня
Плакучих верб гілля
Й похмуро кряче вороння,
Хоч очі сон стуля.
За Мерлоцьке Узгір'я тяжка і довга путь.
Дерева сірі з цвіллю у падолі ростуть,
Там Нявкуни таяться, там темна їх топіль —
Без місяця й сонця, без вітру й хвиль.
Льохи, де скніють Нявкуни.
Холодні і сирі.
Рахують золото вони
При свічці, скупарі.
Зі стін і стель у них тече.
Ногами місять
