Сказання з Небезпечного Королівства - Джон Рональд Руел Толкін

Нікому з тих, хто долучився до обговорення, навіть на думку не спало призначити Кухарем юного Майстра. Той уже трохи підріс, але однаково виглядав хлопчаком, та 1 прослужив при Магістрі тільки три роки.

Урешті-решт, не знайшовши нікого ліпшого, люди призначили Кухарем одного селянина, котрий непогано готував, щоправда, для невеличких компаній. Коли він був молодим, йому випадало допомагати Магістрові в особливо гарячі дні, проте Магістрові душа не лежала до нього, тож він і не захотів узяти його за підмайстра. Тепер той селянин був статечним чоловіком, котрий мав дружину та дітей і обережно поводився з грішми.

— Принаймні він не зникне непоміченим, — казали люди, — і краще вже мати бодай якогось кухаря, ніж не мати його зовсім. Доки треба буде пекти наступного Великого Торта мине ще сім літ, а до тих пір він уже дасть собі з ним раду.

Ноукс — так звали того чоловіка — був дуже задоволений. Він завжди хотів стати Магістром Куховарства й ніколи не сумнівався, що це йому до снаги. Адже іноді, коли Ноуксові доводилося самому бувати в Кухні, він надягав високого білого ковпака, дивився на своє відображення в натертій до блиску сковороді й казав:

— Добридень, Магістре. Цей ковпак дуже вам ли- чить. Може, його навіть пошили спеціально для вас. Сподіваюсь, усе у вас буде добре.

Усе й було досить добре, бо попервах Ноукс пнувся зі шкіри, та ще й Майстер допомагав йому. Правду кажучи, хитро спостерігаючи за хлопчаком, Ноукс таки чимало навчився від нього, але сам цього ніколи не визнавав. Однак у належний час надійшла пора Свята Двадцяти Чотирьох, і Ноуксові довелося застановитися, як же спекти Великого Торта. Потайки він хвилювався, адже, хоча за семилітню службу йому і випадало пекти сякі-такі пироги й тістечка для пересічних оказій, він знав, що на його Великий Торт чекатимуть нетерпляче та що йому доведеться задовольнити найвимогливіших критиків. І не лише дітей. Для тих, хто помагатиме облаштувати свято, треба було спекти з тих самих складників і таким самим способом іще один — менший — торт. До того ж, було заведено, щоби кожен Великий Торт мав щось нове та своєрідне, а не просто повторював якийсь із попередніх.

Ноукс забрав собі в голову, що його Торт буде неймовірно солодким і поживним; він вирішив, що щедро заллє його цукровою патокою (в її приготуванні не було рівних Майстрові). «Це зробить Торт гарним і чарівним», — думав Ноукс. Чарівниці та солодощі — це були ті два з дуже небагатьох понять, які нагадували йому про часи і смаки дитинства. Чарівниць, на його думку, можна було перерости, а от солодощі Ноукс полюбляв і досі.

— Ага! Чарівний! — мовив він. — У мене виник задум.

Йому спало на гадку примістити на вершині в самому центрі Торта маленьку ляльку, з голови до ніг убрану в біле, з крихітною паличкою в руці, на кінці якої буде зірка з блискітками; а на рожевій глазурі довкола її ніг мало бути написано: «Королева Чарівниць».

Та коли Кухар узявся добирати складники для приготування торта, то з'ясувалося, що він тільки вельми приблизно пам'ятає, що годиться давати всередину Великого Торта; тож Ноукс перегорнув декілька старих книг, шукаючи рецептів, які би залишили його попередники. Та записи тих кухарів збентежили його, бо, навіть тоді, коли йому вдавалося розібрати їхні почерки, там ішлося про чимало таких речей, яких він ніколи не чув чи про які забув, а тепер уже бракувало часу клопотатися про них. Але Магістр подумав, що може використати окремі прянощі, про які йшлось у книжках. Він почухав потилицю і згадав про стару чорну скриньку з кількома відділеннями, в якій останній Кухар зберігав колись прянощі й інші приправи для особливої випічки. Скринька та не потрапляла Ноуксові на очі, відколи він став на службу, проте, трохи понишпоривши, він віднайшов її на високій полиці в коморі.

Ноукс дістав скриньку і здмухав із неї пил, але, відчинивши її, побачив, що прянощів там залишилася хіба дрібка, до того ж, вони висохли та запліснявіли. Зате в кутку одного відділення Кухар угледів невеличку зірку, меншу навіть за нашу шестипенсову монету, — почорнілу, так ніби вона була виготовлена зі срібла, та згодом потьмяніла.

— Кумедна! — проказав він, піднісши її до світла.

— Зовсім ні! — мовив голос позаду нього, й то так несподівано, що Кухар аж підскочив.

Голос той належав Майстрові, та дотепер він ніколи не розмовляв із Магістром таким тоном. Правду кажучи, хлопець узагалі рідко говорив із Ноуксом, хіба лише відповідаючи на його звертання. Дуже правильно й гідно з боку юнака; він, може, добре дає собі раду з патокою, та мусить іще багато чого навчитися: такої думки був Ноукс.

— Що ти маєш на увазі, хлопче? — запитав він, не вельми задоволений. — Якщо вона не кумедна, то яка?

— Вона дивна, — сказав Майстер. — І походить із Дивокраю.

Тоді Кухар засміявся.

— Ну, гаразд, гаразд, — мовив він. — Це майже те саме; проте називай її так, якщо тобі подобається. Настане день, коли ти подорослішаєш. А поки що йди готуй родзинки. Якщо помітиш якихось кумедних чарівниць, покажеш мені.

— Магістре, що ви хочете, зробити з зіркою? — запитав Майстер.

— Покладу її до Торта, звісна річ, — відповів Кухар. — Це саме те, що треба, особливо, якщо вона чарівна, — він хихикнув. — Гадаю, що ти й сам бував на дитячих вечірках — і то не дуже давно, — на тих, де до солодощів досипали маленькі абищиці на кшталт оцієї, та дрібні копійки, та ще бозна-що. Принаймні ми в нашому селі так робимо, — це розважає дітлахів.

— Але ж то не абищиця. Магістре, а диво-зірка, — мовив Майстер.

— Ти вже казав, — гаркнув Кухар. — Що ж, я розповім про це дітям. Вони будуть сміятися.

— Гадаю, що ні, — заперечив Майстер. — Але вчинити треба так, саме так.

— За кого ти мене маєш? — обурився Ноукс.

Торт було приготовано, спечено та залито патокою (робив це головно Майстер) дуже вчасно.

— Якщо тебе так ваблять чудеса, то я дозволю тобі виготовити Королеву Чарівниць, — повідомив хлопчину Ноукс.

— Гаразд, Магістре, — відповів той. — Я зроблю це, якщо ви надто заклопотані. Проте це ваш задум, а не мій.

— Посада зобов'язує до задумів мене, а не тебе, — сказав Ноукс.

Під час Свята Торт стояв посеред довгого столу в колі з двадцяти чотирьох червоних свічок. Верхівка його стриміла вгору, неначе маленька біла гора, на схилах якої здіймалися мерехтливі, мовби від інею, дерева,