Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін
І раптом Мері відчув: зміна. Вітер дмухнув в обличчя! Почало світліти. Ген-ген удалині, на півдні, сіріли, клубочилися, розповзалися невиразні хмари: за ними здіймався світанок.
Але відразу ж спалах, мов та блискавка, вдарив із-під Міста, на коротку мить висвітливши його чорно-білі стіни; голкою зблиснула висока вежа; а коли знову зімкнулася пітьма, над полями прокотився могутній гуркіт.
Почувши його, король раптом випростав зігнутий стан. Знову став він високий і гордий; і, піднявшись на стременах, крикнув він голосом чистим і дзвінким, якого ще не чули роганці:
До зброї, вершники Теодена!
На лютий чин: смерть і пожежі!
Списа метнемо, щит розколем,
меча день, кривавий, до сходу сонця!
Вперед! Скачіть! До Ґондору!
І він вихопив із рук прапороносця Гутлафа великий ріг, і засурмив так голосно, що ріг розколовся надвоє. І відразу ж усі роги Рогану просурмили у відповідь, і пісня їхня тієї години розкотилася бурею над полями, громом у горах.
Вперед! Скачіть! До Ґондору!
Раптом король крикнув Сніжногривому, і той зірвався з місця. На вітрі розвіявся стяг, білий кінь на зеленому полі, та король перегнав його. Слідом помчали лицарі його двору, та наздогнати короля не могли. Був серед них Еомер, із білим кінським хвостом на шоломі, що тріпотів на вітрі, й перший еоред ревів, мов хвиля, що піниться і б'ється об берег, але Теодена наздогнати не могли. Мабуть, бойовий шал прабатьків запалав у його жилах, і він летів на Сніжногривому, як прадавній бог, як Ороме Великий у битві валарів, коли світ був молодий. Золотий щит — о диво! — засяяв, мов сонце, і трава запалала яскравою зеленню під білими копитами його коня. Бо ранок, ранок настав, і вітер повіяв із моря; пітьма розступилась, і військо Мордору завило, й охопив його жах, і побігли вороги, і гинули, і падали під копитами лютих коней. І тоді все військо Рогану заспівало пісню, і вони співали вбиваючи, бо радість бою охопила їх, і спів їхній, прекрасний і жахливий, долітав навіть до Міста.
VI. Битва на Пеленнорській рівнині
Не ватажок орків і не отаман розбійників керував наступом на Ґондор. Темрява розступилася раніше, ніж планував її Пан: фортуна зрадила його на мить, і світ повернувся проти нього; перемога вислизала просто з рук. Але руки його були довгі. Він усе ще був могутній, а військо його — величезне. Король, Примара Персня, Володар Назґулів, зброї він мав багато. Він відступив від Воріт і зник.
Теоден, король Роганської Марки, виїхав на дорогу, що вела від Воріт до Ріки, і повернувся до Міста, яке було за милю від нього. Він трохи притримав коня, шукаючи ворогів, і короля наздогнали його лицарі, а з ними — Дернгельм. Попереду, ближче до стін, воїни Ельфгельма билися біля облогових машин, рубали, кололи, скидали орків у вогняні рови. Майже вся північна половина Пеленнору була очищена, ворожі табори горіли, орки тікали до Ріки, як звірі від мисливців; і рогірими рубали їх направо і наліво. Однак ворожого війська ще не розбили, а до Воріт не прорвалися. Тут міцно засіли орки, а другу половину рівнини займали свіжі полки. На південь від дороги стояли основні сили гарадримів, і там ворожі вершники збиралися під прапором їхнього вождя. І він подивився вперед і помітив у ранковому світлі королівський стяг, що майорів над купкою вершників, котрі відірвалися від своїх. І тут він розлютився, і закричав, і, розгорнувши свій стяг — чорний змій на червоному полі, — кинувся на білого коня на зеленому; і, мов зірки, заблищали оголені ятагани.
А Теоден помітив гарадримів і без зволікань крикнув до Сніжногривого, і розвернувся їм назустріч. Зітнулися вони зі шаленим брязкотом. Але білий шал північан палав гарячіше, і довгими списами володіли вони вправніше. Менше їх було, та вони врізались у купу південців, мов клин лісової пожежі. Попереду мчав Теоден, син Тенгіла, і спис його тріснув, коли він уразив на смерть їхнього ватажка. Потім вихопив меча і кинувся до стяга, і розрубав древко разом із прапороносцем; і чорний змій упав під копита. І недобитки кінноти розвернулись і кинулися навтьоки.
Та раптом, посеред тріумфу, золотий щит короля потьмянів. На ранкове небо напливла темрява. Коні іржали і металися, скидаючи вершників додолу.
— До мене! До мене! — кричав Теоден. — Вище голови, еорлінги! Не бійтеся темряви!
Та Сніжногривий, ошалілий від жаху, став дибки, високо здійнявши копита, а тоді з диким іржанням повалився набік: чорний дротик пронизав його. Король упав разом із конем, притиснутий його вагою.
Величезна тінь хмарою опустилася з неба. Ба ні! То була крилата істота — ніби птах, але розміром більша за будь-якого птаха, гола, без пір'я, і широчезні крила були зі шкіри, розтягнутої між пальцями-пазурами; й від неї відгонило смородом. Мабуть, то була істота зі старого світу, чиї предки, оселившись десь у забутих горах під холодним Місяцем, пережили свій час і в огидному гнізді виплодили своє останнє потомство, віддане злу. І Темний Володар підібрав цю істоту, годував падлом, поки та не переросла всіх крилатих створінь, і дав своєму слузі замість жеребця. Нижче, все нижче опускалася вона, і тоді, склавши перетинчасті крила, хрипко крекнула й сіла на тіло Сніжногривого, вп'явшись у нього пазурами та вигнувши довгу голу шию.
На спині її сидів вершник у чорному плащі, величезний і грізний. На ньому була сталева корона, та між вінцем і плащем не було видно нічого, тільки лютий блиск очей — Володар Назґулів. Перед тим, як розступилася темрява, він відлітав на своєму жеребці, а тепер знову повернувся, щоби сіяти смерть, обертати надію на розпач, перемогу — на поразку. У руці він тримав важку булаву.
Та не всі покинули Теодена. Довкола лежали мертві лицарі його двору; інших далеко віднесли ошалілі коні, — та все ж один стояв непорушно: юний Дернгельм, чия відданість здолала страх; і він плакав, бо любив свого правителя, як батька. Під час атаки Мері тримався в сідлі за спиною Дернгельма, доки не прилетіла Тінь; а тоді нажаханий Вихор скинув їх і тепер гасав рівниною. Мері відповз на всіх чотирьох, мов приголомшений звір, осліплений від жаху.
«Зброєносець короля! Зброєносець короля! — кричало його серце. — Ти не можеш його покинути. Ти говорив: він буде тобі
