Сакрал - Ірина Хомін
Але внутрішній голос підказував, що то не охорона. Кроки надто легкі. Не чоловічі, більше жіночі. Хіба в охороні офісу може бути жінка? Тереза сумнівалася. Знала Валентина — він ніколи б не допустив такого «неподобства».
Двері відчинилися без стуку, і на порозі постала молода особа років вісімнадцяти, може, крихту більше. Дівчина з довгим чорним мов смола волоссям і чорними-чорнющими очима. Обличчям і всією тендітною фігуркою вона дуже нагадувала популярну російську співачку Жасмін.
«Жасмін» була одягнена в строгий діловий костюм (піджак, спідниця вище колін), що аж надто підкреслював не лише фігуру, а й витончену жіночність юного створіння.
«Що вона робить серед ночі в офісі Валентина? — запитала себе Тереза. — І так впевнено відчинила двері.»
Насправді то були ревнощі. Звичайний малесенький черв'ячок, що так псує настрій і життя. Справді, дівчина була дивовижною красунею, до того ще й молодша на кілька років. Валентин таких любив. Зайшла, мов господиня, без стуку.
«Мені треба частіше заходити в офіс», — майнула думка у Терези.
— Вибачте, — дзвінким голосом мовила «Жасмін», зайшовши всередину, — я не думала тут когось побачити.
«Когось? Чи, може, тут мав бути Валентин?» — підказували ревнощі.
— А що ви тут робите? — грубо запитала Тереза. — Робочий час давно закінчився і… — демонстративно глянула на годинник, — ще не скоро почнеться.
— Я тут працюю, — впевнено мовила незнайомка. — Але крім цього ще й навчаюся в університеті. І мені потрібно було зробити кілька комплексних.
— А мій майбутній чоловік, — Тереза навмисно підкреслювала кожне слово, — знає про вашу присутність в офісі в неробочий час?
— Ні, я домовилася з охороною.
Спокій у голосі дівчини вражав. В очах навіть не промайнув страх при згадці про ненависного шефа. (Чи коханого?) Так, наче його взагалі не існувало.
— Я захотіла пити і знаю, що тут завжди є сік, — спокійно продовжувала «Жасмін», — зайшла попити.
— Тут? — Тон вимагав уточнити.
— У Валентина Романовича.
Знову холодний спокій і впевненість.
Дівчина підійшла до шафи, відчинила дверцята, дістала графин з апельсиновим соком і дві склянки. Мовчки розлила сік, поставила графин на місце, склянки принесла до столу і одну простягла Терезі.
— Мене звуть Рома. А ви, мабуть, Тереза Януш, наречена пана Кравського? Ви сказали, що він ваш майбутній чоловік. Чи не так?
Потік запитань збив Терезу з пантелику. Ця Рома була такою впевненою в собі, майже нахабною, але все ж таки викликала симпатію.
— Так, я Тереза Януш…
І взяла запропоновану склянку. В горлі справді так пересохло!
Вона відпила кілька ковтків і, мов між іншим, поцікавилася:
— Ви часто залишаєтеся в офісі після роботи?
— У міру необхідності. Кому хочеться сидіти на роботі в неробочий час? — сухо відповіла Рома.
Ревнощі помалу почали відступати. Тереза не бачила суперниці у своїй новій знайомій. Це відчувається. Жінки відразу відчувають зацікавлення своїм коханим іншою жінкою. Тут такого не було.
— Цікавитеся стародавньою мовою? — Погляд Роми зупинився на екрані.
— Доводиться.
— Хобі?
— Ні. Треба дещо перекласти.
— Перекласти?
— Розшифрувати.
— Може, я допоможу? — запропонувала Рома.
Здивуванню Терези не було меж. Стародавні символи? Ця дівчинка? Тепер ніхто таким не цікавиться. А тим більше молодь.
— Ви знаєтесь на символах давнини?
— «Ти», — дозволила Рома. — І не на символах давнини, а на символах вічності. Я права?
Від несподіванки Тереза аж завмерла.
— Так… справді. Вічності.
Не чекаючи на дозвіл, Рома глянула на екран, а потім взяла до рук кілька затертих аркушів Марти.
— Буде простіше, якщо скажеш, що саме намагаєшся знайти.
— А звідки ти знаєш про символи? — не вгавала Тереза.
— Я вчуся на філософському в університеті.
— І вас на філософському такому вчать? — Знову в голосі з'явилася недовіра.
— Так. Ще й як. Більше того, мій дядько відомий лінгвіст, і він змалку зацікавив мене деякими темами…
«Деякими темами» було вимовлено майже по складах. Виникало враження, наче Рома хоче щось навмисно підкреслити, звернути увагу, налякати…
Тереза вже зовсім заплуталася. І поки думала, чи варто довіритися незнайомці, та раптом запитала:
— Тут йдеться про силу Давнього Єгипту. Кролл перший згадав про неї. Я не помиляюся?
У Терези від здивування округлилися очі. Невже та сила така відома? Невже тільки вона нічого не знала про її існування? Але хоч десь мала чути…
У принципі, почула.
— І що ти про неї знаєш? — намагаючись виглядати спокійною, спитала Тереза.
Здавалося, Рома тільки й чекала на подібне питання, її очі блиснули, вона зручно вмостилася на край столу і тоном вчительки промовила:
— Є помилкова думка, наче всі знання про містику, духів, релігію походять з Єгипту як з найдавнішої з цивілізацій. Це помилкове твердження. Були цивілізації давніші, наприклад, майя, шумери. Але були цивілізації ще давніші, про які нічого не може знати сучасна наука. Деякі свідчення про них знаходяться в тибетських монахів і вивчаються лише втаємниченими. Суть приблизно така: людство за часом й історією поділяється на кілька рас, кожна раса проживає певний період і відходить на задній план. У небуття. Але то люди. Вони смертні. Та крім людей у всесвіті є інші сили. Наприклад, Бог. Він Творець, Добро, до Його ідеалу потрібно прагнути, Він — Життя! На жаль, є й інші сили, неймовірно слабші за Бога, але інколи сильніші за людей.
— Інколи?
— Коли віра слабка, — майже як священик в церкві, мовила Рома. — Ті сили постійно борються з Богом.