Сакрал - Ірина Хомін

— Гейша.

Борис від несподіванки ледь не випустив чашу з рук.

— Ні, не гейша… Це ніби міф такий, розумієш?

— Отже, Венера.

— Ні, не перебивай. Цю звали по-іншому. Не пам'ятаю як, — сам собі посміхнувся Борис. — Так от, та богиня роздавала людям кохання. Воно було на дотик м'яке і невелике і відразу ж топилося в руках… Богиня дивилася, хто кому підходить, об'єднувала людей в пари і дарувала їм оте кохання.

Тереза хотіла вставити якусь цинічну фразу, але передумала. Хто їй іще коли розповість таку гарну милу казочку? Надто практичний Валентин? Та ніколи у світі!

Борис тим часом продовжував:

— Але людям стало нудно так жити. Все просто. Занадто просто. І знайшлося кілька дівчат, які захотіли, щоб їх кохав не один, а кілька чоловіків. І вони викрали частину кохання в богині. Наступного дня півсвіту було закохано в тих трьох красунь… — Борис впевнився, що Тереза його слухає, і з задоволенням повів далі. — Богиня дуже розгнівалася через це і зробила так, що жодна з тих трьох красунь ніколи не знайшла собі пари і щастя. Але не це було найстрашніше. Згодом виявилося, що залишилося надто мало кохання…

— Отого м'якого, що топиться? — уточнила Тереза, крутячи в руках чашку.

— Так.

— Не дивно, що мені забракло.

— Не перебивай! — засміявся Борис. — Слухай далі. Взяла богиня те, що залишилося, розтерла на дрібнесенький порох і перетворила його на пилок квітів… Відтоді кожна жінка, щоб закохатися, мусить знайти свою квітку і понюхати її. А чоловіки навмисне дарують коханим жінкам побільше квітів.

— А вони про це знають? Тобто, чоловіки.

— Чому дарують? — здивовано зиркнув Борис на дівчину. — Ні, це на рівні підсвідомості.

— Справді? Валентин з квітами промахнувся.

Дивуватися було чому. Людина начебто мистецька, а така байдужість до красивих фантазій. Чи, може, вона переймається чимось іншим?

Тереза сіла на край крісла і, віддаючи чашу Борису, спитала:

— А де ж заховане кохання чоловіків?

Загадковий вираз обличчя говорив, що вона хоче загнати в кут.

— У вині, — недовго думаючи, відповів Борис.

— Тоді обережно з вином…

— Своє вино я вже випив.

Терезі знову стало незручно. І хто тільки тягнув за язика? Як вона могла забути про його мертву дружину?

— Вибач.

— Не вибачайся.

Терезі раптом забаглося піти геть.

— Я втомлена, і вино… До того ж одяг буде сохнути до самого ранку.

— А ти планувала серед ночі кудись піти?

— Ні, просто.

— Сьогодні, — спокійно мовив Борис, — ота кімната, де ти приймала ванну, твоя. Нам обом треба відпочити. На добраніч.

— Дякую. Тобі теж.

Тереза зникла, а Борис все ще продовжував сидіти на підлозі перед каміном, спершись спиною на крісло. Поговорив про кохання і знову лавиною нахлинули спогади минулого.

Отак любили філософствувати з Діною. Вона взагалі любила якісь міфи, старовину, історію… Власне, це захоплення її й занапастило. їхня історія, тобто історія їхнього кохання, ділилася надвоє. На «до» і «після». «До» все було чудово. Вони мріяли, планували. В чомусь їх далекоглядні плани збігалися, в чомусь ні. Але про такий будинок, як цей…

— Він би тобі сподобався, — сказав Борис тиші.

Діна мріяла про камін. Щоразу, коли мова заходила про житло, вона марила каміном. Так, Борис погоджувався, що це красиво. Але одного разу спитав у неї:

— Для чого тобі камін?

— «Щоб розпалити в нім багаття, налити в келихи вина, а потім кохатися з тобою», — було відповіддю.

Він запам'ятав ці слова назавжди.

Він навіть придбав величезну шкуру ведмедя і постелив її перед каміном. Тільки… Діни немає.

Завжди така загадкова, така життєрадісна, весела, дуже ділова і неймовірно гарна. Грайлива. Вона б ніколи так цинічно не перекрутила красиву розповідь-міф, як це зробило молоде мистецьке дівчисько.

Терезі тільки двадцять два, а вона вже така… байдужа до навколишнього світу.

Діна померла молодшою — у двадцять…

І «після» почалося інше життя, інша частина історії їхнього кохання — безкінечні монологи на могилі та клятви вічного неземного кохання.

Бо вона і була єдиним коханням у його житті. Два з половиною роки, проведені з нею, важили набагато більше, ніж решта життя.

Це в ім'я їхнього кохання він став хранителем, упродовж років, досі вивчає манускрипти, давні писання, шифровки, священні книжки. Все, аби спинити ЙОГО.

Вірно виконує клятву, проголошену на пролитій крові коханої.

ВОНО не має спокою і має надто велику силу. ЙОГО неможливо стримати, можна лише простежити за діями і дорогою ціною щось «підправити»…

Тепер ВОНО шукає свого апостола, людське тіло, що стане частиною його єства. Цікаво, чи це не Тереза? Надто вже вона заклопотана і черства. Але є різні характери в людей. Може, в цієї дівчинки справді надто багато проблем? Зрештою, Марта просила передати хрестик. Символ захисту. Вона просила захистити її дитину. Марта знала, чого треба остерігатися. Вона була шостою.

Але як так сталося? Ритуал був розрахований на п'ятьох. Вона була зайвою!

Ось чому він так довго не міг відповісти на багато запитань. Так багато кінців не сходилося! Тривалий час думав, що сталася помилка або неправильно розшифровано записи… Помилка справді сталася — їх було шестеро!..

— Допоможи, Діно, — втомлено попросив Борис. — Якщо все ще кохаєш, допоможи!

Сріблясте «Ауді» стало чудовою заміною побитій «Таврії». Виявилося, в будинку окрім трьох поверхів є ще й підвал, власне гараж. І крім «Ауді» там стояв ще й гарненький джип «Ніссан». Борис послався, що останній йому потрібний для негайної поїздки в Карпати, то ж без права вибору вручив Терезі ключі