Сакрал - Ірина Хомін

Саме на «Ауді» Тереза й під'їхала під під'їзд будинку, в якому мешкала. Так вона й думала — поряд стояло авто батька, і, без сумніву, він зараз перебував в її квартирі. Намічалася ще одна неприємна розмова.

Безшумно відчинилися двері, і Тереза хотіла непомітно пробратися, аби застати тата зненацька. Та даремно. Олександр сидів у вітальні на дивані і крізь відчинені двері кімнати спостерігав, як донька намагається прокрастися всередину.

— Йди сюди.

Жорсткий голос батька не віщував нічого доброго.

Тереза стала перед ним, наче нічого не трапилося, просто учениця отримала двійку на уроці і тепер треба послухати трішки теревенів.

— Мені здавалося, ти вже виросла і здатна відповідати за свої слова і вчинки, — почав батько. — Ти таки підібрала книжку. — Він кинув погляд — книжка лежала на столі. — А вчора влаштувала справжній допит тітці з дядьком. Може, запитаєш мене, що тебе цікавить?

— Я тебе питала. Ти не слухав.

— Мені здається, я відповів на всі твої запитання.

— Збрехав.

— Про матір. А ти хотіла почути справжню причину її ізоляції? Я хотів врятувати тебе. Ти — моя дитина, моя донечка. Але зробив помилку. Я не зміг тебе виховати сам. Потрібно було одружитися, щоб ти мала якийсь приклад сім'ї… Жаль. Спочатку сподівався, що Марта видужає і повернеться до нас, а потім… Я надто кохав її, розумієш, і все життя відчував провину. Але все, що я робив, робив заради тебе…

— Треба було сказати. Хоч колись.

Він виглядав нещасним. У солідному дорогому костюмі, з розщепнутим верхнім ґудзиком сорочки і зім'ятим галстуком у руках. Нервував, помітно нервував, хоч не хотів цього показувати, видавали ледь напружена міміка і стиснуті кулаки, в одному з яких виднівся кінчик галстука.

Сівши на стілець біля журнального столика, Тереза насуплено глянула на обличчя батька і відвернулася. Ніколи так гостро не відчувала відсутності родинного тепла. їй начебто і жаль було тата, але… образи було більше.

— Я хотів тебе вберегти.

— Від чого?

— Від неї. З Мартою діялося щось не те. Вона нібито була при здоровому глузді, але верзла якісь… дурниці. Про духів, про смерть, раптом почала читати досить дивну літературу, практично відьомські енциклопедії. Щось на зразок цього, — він кивнув на книжку. — Перестала спілкуватися з людьми, всього боялася. Кожен звук чи телефонний дзвінок — все доводило її до паніки, навіть істерики. Потім вона завагітніла, і я сподівався, що нарешті все стане на свої місця і життя увійде в свою колію. Але не так сталось, як гадалось. — Батько розщепнув ще один ґудзик, склалося враження, наче йому бракує повітря. — Поки вона виношувала тебе, я дуже хвилювався за її постійні неврози, стреси, вже навіть сумнівався, що вона таки народить тебе. Але диво сталося, і ти з'явилася на світ. — Потім батько замовк, ніби щось опускаючи, не знав, чи варто розповідати дитині, що рідна мати відрікалася її, не хотіла бачити. — А коли тобі виповнився місяць і до нас прийшли гості… Марта тоді тільки вийшла з лікарні… Ми залишили вас ненадовго… — Олександр благально глянув на доньку. — Я не можу! Розумієш, не можу!

— Розумію, — тихо відповіла Тереза.

Їй просто було дуже кривдно і невиплескану злість виливала на батька. Хоча він ні в чім не був винен. у нього не було вибору.

Тереза нікого не хотіла бачити. Болючий клубок злості застряг у горлі і не давав змоги вирватися жодному слову. Полум'я сліз обпікало очі, від образи, від безсилля, від…

Скільки всього несказаного!

Хотілося спитати в батька, дорікнути, чому ж він не допоміг їй, матері, у вирішенні проблем. Чи намагався хоч раз зрозуміти її? Схоже, це їхній з Валентином варіант. Валентин також не стане докопуватися до суті, а так само відправить її у божевільню.

Виходить, щось невидиме і сильне існує. Воно небезпечне. Марта знала. Вона боялася.

Тереза знову глянула на батька. Як би там не було, а він врятував їй життя.

— Зробити чаю або кави? Може, щось поїсти?

— Ні, я не спав цілу ніч, тебе чекав і зараз поїду додому. В мене одне-єдине прохання, Терезо.

— Яке?

— Не пірнай у це.

— У що?

— В окультизм. Я коли побачив книжку… В мені щось урвалося. Здалося, час повернувся назад і під ногами все обвалюється… не пірнай у не. Це загибель!

— Можливо, й порятунок. Ти ніколи не питав, чому мама читала подібне? Може, вона хотіла врятуватися? Ти ніколи не задумувався над тим, що ВОНО, може, існує?

— Що це — ВОНО?

— Я ще сама не збагнула.

Олександр у розпачі схопився руками за голову.

— Боже мій! Таке враження, що слухаю Марту! О Боже!..

— ВОНО існує, — сама собі підтвердила Тереза. — І ти можеш запхати мене в клініку, як маму. Тоді ВОНО мене знищить. А можеш допомогти, розповівши більше, чим займалася моя мама, як жила…

Мабуть, останні слова дуже вразили Олександра, бо він раптом підвівся з дивана, підійшов ближче до Терези і зазирнув у вічі.

— Я не допомагатиму тобі сходити з розуму. — Раптово розвернувся і пішов. — Надумаєш повернутися до нормального життя, дзвони або приїжджай. Це все.

Десь золотаво-червоне сонце торкнулося горизонту, ховаючи своє лагідне проміння у хвилях величезного озера. Юна дівчина, що стояла на березі водоймища, задивилася у величавий слід світила у воді, однією рукою тримаючи вуздечку, а другою пестячи лагідну мордочку коня.

Нараз кінь сіпнувся, на мить застиг, а потім вирвався з рук юної наїзниці і галопом помчав геть. Дівчина розгубилася. Що тепер? Наздоганяти його? Марна річ — тварина набагато прудкіша. Але й залишатися тут раптом стало страшно. Вона глянула на небо в пошуках хмар і помітила, що зникнути забажав не лише кінь, птахи зграями віддалялися з поля зору. І хвилі