Сакрал - Ірина Хомін

— У даний момент? — розгубився.

— Так. — Ніжність у голосі Терези бентежила і п'янила душу.

— Дуже багато справ, доводиться допізна розбиратися… Я в кабінеті за комп'ютером…

— О, щодо комп'ютера. Завжди планувала придбати, але не було потреби. Ти не проти, якщо я скористаюся твоїм комп'ютером на фірмі? Він приєднаний до Інтернету?

— Так.

— Зателефонуй, будь ласка, охороні.

— Домовилися, завтра зранку.

— Негайно. Зараз.

— Не зрозумів.

— У мене нагальна потреба. Колись я тобі все поясню, коханий.

«Можливо», — подумки додала Тереза.

— Гаразд.

Валентин примружив очі. Така нагальність його бентежила. Навіщо їй комп'ютер? Тереза практично ніколи не користувалася ним. Треба буде розібратися. Але зараз він не хотів вислуховувати наступні питання майбутньої дружини.

— Я зателефоную.

— На добраніч, любий. Солодких снів…

— Цілую.

Він перший «скинув». І завмер з телефоном у руках. Щось не те. Не схоже на Терезу. Вона ніколи не займалася жодними справами. Щось усередині підказувало — добром це все не закінчиться. Все ж таки зателефонував і повідомив охорону про прихід Терези Януш. Щоправда, попросив охорону простежити, скільки часу вона пробуде в офісі.

У напівтемному офісі Валентина Кравського вся його атмосфера створювала приємний затишок і всі умови для плідної праці. Тереза зайняла кабінет нареченого, розклавши по всьому столу книжки та записи матері.

Вона не раз бувала в приміщенні офісу. Знала, що на першому поверсі розташовані кабінети службовців, на другому — невеликі зали для засідань, презентацій та два кабінети — для Валентина та його всюдисущого зама. Для фірми така посада була необхідною, мов повітря, адже власник був завжди відсутній: як не поїздки по інших містах, то особисті справи, а тепер зовсім переїхав до Києва. Переступивши вперше поріг офісу (десь рік тому), Тереза відразу відчула дискомфорт і недоброзичливе ставлення. Працівники ненавиділи Кравського, а отже, його пасію також. Ні, в очі вони премило посміхалися, говорили компліменти і намагалися справити якнайкраще враження. Але є речі, які відчуваєш душею…

Тереза рідко заходила в офіс, та й то у супроводі Валентина. То ж не дивно, що її поява викликала неабияке зацікавлення та інтригу в його підопічних. Охоронці пронизливо глянули на дівчину, яка приперлася серед ночі, провели до кабінету і запитали, скільки часу панна планує бути тут.

Панна відповіла, що не знає.

Відтак її залишили одну, і Тереза полегшено зітхнула, усвідомивши, що крім неї в офісі більше немає ні душі. Ще, звісно, охорона при офісі…

Помаленьку розібралася з Інтернетом. Звичайно, Тереза працювала з мережею і раніше. Та то було так давно. Як не дивно, потрібний матеріал дівчина знайшла в рубриці «релігія», а не серед стародавніх мов, як гадала раніше.

«Яке відношення до релігії можуть мати стародавні символи?» — питала себе Тереза, відзначаючи шлях курсором.

Шумери, арії, Єгипет — все зводилося до Тибету. Власне, безліч посилань та записи, але самих записів в Інтернеті не було. Втаємничені. Що іще дивувало — подібні символи не вважалися давніми.

«Вони належать семи расам. Вони вічні», — знайшла запис на одній зі сторінок.

Таку шалену кількість матеріалу вивести на друк неможливо. Це Тереза розуміла. Перечитувати все підряд теж непросто — ночі не вистачить.

Хапатися за заголовки та окремі слова?

Непогана ідея. Але де гарантія того, що матеріал виявиться справді потрібним і таким чином не пропустиш чогось дійсно важливого?

Заморока.

Тереза мимохідь глянула на стрілки годинника. Майже дві години. Коли вони встигли минути? Так ціла ніч втече, а толку мало.

Символи, символи…

Треба знайти сторінку із символами, розшифровки, бо мамині записи були більше схожі на шифровки, ніж на нотатки. А може, по-іншому й неможливо було нічого написати?

А ще було б вельми добре знайти побільше матеріалу про силу, описану Кроллом. Треба ж знати, з чим маєш справу!

Те, що ВОНО холодне, Тереза вже зрозуміла. Холодне, як і все мертве… Але що ж то за жар, який інколи просто обпікає? Наскільки ВОНО сильне? На що здатне?

Чому Кролл, такий великий знавець, не зміг зупинити це? Знищити або відіслати кудись в потойбіччя?

Безліч питань. Як завжди, жодної відповіді. На запит «Кролл» комп'ютер відповів, що матеріалу не знайдено. Для світу такого імені не існує. Залишилися тільки символи. Доведеться розбиратися самій. Звичайно, Борис допоможе, здається, в таких справах він мастак.

Мелькнув «її» знак. Те саме, що говорив Борис. Точка дотику двох світів. Ворота. З одного світу можна перейти в інший.

«Як? — запитала Тереза. — Можливо, Борис знає».

Вона навіть не задумалася, чи це їй справді потрібно.

Далі ще кілька знаків. Тереза уважно перечитала зміст. І перемістила написане у Word.

«Треба пізніше вивести на друк», — вирішила для себе.

Потім знову читала і знову відсортовувала для Word'a. Було багато зайвого. Можна сказати, надто багато. Все друкувати не має сенсу.

«А пропустити щось необхідне є сенс?» — питала себе і знову добавляла матеріал для друку.

Збігав час. Доводилося вчитуватися то в мамині записи, то в інформацію Інтернету. Порівнювати, аналізувати. Але картина була надто розмита. Складалося враження, що то лише дрібненькі шматочки єдиного цілого, яке потрібно з'єднати.

Але не вистачало знань.

Вірніше, їх зовсім не було.

Коли Тереза в черговий раз заглибилася в потерті клаптики паперу і вкотре згадала автора «рукопису» незлим тихим словом, у коридорі почулися легкі впевнені кроки.

Надто легкі, але в офісній тиші вони здалися громом. Кроки наближалися.

Щоб сховати все розкидане на столі, часу не вистачить ніяк, тож Тереза просто притулилася спиною до великої м'якої