Буря Мечів - Джордж Мартін
Мірінський біло-рожевий звитяжець цього разу очікував маневру й в останню секунду метнув списа вбік, щоб піймати Бельваса в мить, коли той ухилиться. Але євнух теж очікував маневру й цього разу присів замість крутнутися вбік. Спис без жодної шкоди пролетів у нього над головою. І ось уже Бельвас, перекинувшись, срібною дугою підносить гострий як лезо арах... Шабля уп’ялася рисакові в ноги, кінь заіржав і почав падати, і герой полетів з сідла.
Над цегляними парапетами Міріна знагла запала тиша. Кричали й улюлюкали тепер люди Дані.
Ознак примудрився вдало зістрибнути з коня й витягнути меча до того, як на нього наскочив Дужий Бельвас. Заспівала криця, стикаючись — так швидко й шалено, що Дані не розрізняла ударів. Серце її не встигло зробити й дюжини ударів, як Бельвасові груди зросилися кров’ю з розтину понижче пипок, а в Ознака зо Пала просто між баранячих рогів стримів арах. Витягнувши шаблю, євнух трьома лютими ударами по шиї відділив від тіла звитяжцеву голову. Підніс її високо, показуючи мірінцям, а тоді пожбурив під міську браму, й вона підстрибом покотилася по піску.
— Ось вам і мірінський герой,— розсміявся Дааріо.
— Безглузда перемога,— урвав його сер Джора.— Ми Мірін не візьмемо, по одному вбиваючи його оборонців.
— Ні,— погодилася Дані,— та я рада, що цього він убив.
Оборонці на мурах почали розстрілювати Бельваса з арбалетів, але стріли або не долітали, або сипалися на землю, не завдаючи шкоди. Євнух, повернувшись до сталевого дощу задом, спустив штани, присів і наваляв купу просто перед містом. Підтерся смугастим Ознаковим плащем, на мить іще затримався, щоб обчистити тіло звитяжця й добити коня, а тоді подибав до оливкового гаю.
У таборі обложники привітали його хрипкими криками. Дотраки улюлюкали й верещали, а незаплямовані загримотіли списами об щити.
— Молодчага,— похвалив його сер Джора, а Брунатний Бен, кинувши євнуху стиглу сливу, мовив:
— Чудовий плід за чудовий бій.
Навіть у служниць-дотрачок знайшлися схвальні слова.
— Ми б вам косу заплели й повісили на неї дзвіночок, Дужий Бельвасе,— мовила Джикі,— тільки немає з чого.
— Не потрібні Дужому Бельвасу брязкальця,— євнух за чотири укуси з’їв сливу, кинуту Брунатним Беном, і виплюнув кісточку.— Дужому Бельвасу потрібна печінка з цибулею.
— Ви її отримаєте,— пообіцяла Дані.— Дужий Бельвас поранений.
Весь живіт у нього був червоний од крові, яка цебеніла з м’ясистого порізу під грудьми.
— Це дурниці. Я завжди дозволяю людині себе черкнути перед смертю,— він поплескав себе по закривавленому животу.— Порахуйте шрами — і взнаєте, скількох уже зарізав Дужий Бельвас.
Але Дані вже втратила хала Дрого через схожу рану й не збиралася лишати все, як є. Вона послала Місанді розшукати одного юнкайського вільновідпущеника, відомого тим, що зцілює рани. Бельвас стогнав і нарікав, але Дані присоромила його й обізвала великою голомозою дитиною, й тільки тоді від дозволив цілителю обробити рану оцтом, зашити її і обмотати груди лляними бинтами, намоченими у вогневині. Лише після цього вона повела своїх капітанів і командирів у шатро на раду.
— Я мушу взяти місто,— сказала вона і, схрестивши ноги, всілася на гору подушок, в оточенні драконів. Іррі та Джикі розливали вино.— Комори там аж лускаються. На терасах пірамід росте інжир, і фініки, і оливки, а в підвалах стоять діжки з солоною рибою і копченим м’ясом.
— І пузаті скрині золота, срібла й самоцвітів,— нагадав Дааріо.— Не варто забувати про самоцвіти.
— Я оглянув суходільні мури і слабких місць там не побачив,— сказав сер Джора Мормонт.— Якби мати час, можна було б тихою сапою підкопатися під вежу й зробити пролам, та тільки що нам їсти, поки ми копатимемо? Запаси наші вичерпані.
— Немає слабких місць у суходільних мурах? — повторила Дані. Мірін стояв на кам’янисто-піщаному виступі, де повільні брунатні хвилі Скагазадана впадали в Невільничу бухту. Північний мур міста тягнувся вздовж берега ріки, а західний — по узбережжю бухти.— Це означає, що нам варто нападати з ріки чи з моря?
— З трьома кораблями? Треба попросити капітана Гролео добре оглянути мур уздовж ріки, бо як і там він не сиплеться, то це просто черговий спосіб загинути, тільки спершу намокнувши.
— А що як нам збудувати рухомі башти? Мені брат Вісерис розповідав, я знаю, їх будують для облоги.
— З дерева, ваша світлосте,— сказав сер Джора.— А рабовласники спалили всі дерева на двадцять льє навкруги. Без дерева нам не змайструвати ні метавок, щоб стіни трощити, ні драбин, щоб можна було через них перелізти, ні рухомих башт, ні черепах, ні таранів. Певна річ, можна з сокирами кинутися на браму, але...
— Бачили оті бронзові голови над брамою? — поцікавився Брунатний Бен Плам.— Ряди бронзових голів гарпій з роззявленими пащеками? З цих пащек мірінці поливатимуть ваших сокирників киплячою смолою — живцем їх зварять на місці.
Дааріо Нагарне посміхнувся до Сірого Черв’яка.
— Тоді, мабуть, нехай сокирами махають незаплямовані. Я чув, вам кипляча смола — як тепла купіль.
— Неправда,— не усміхнувся у відповідь Сірий Черв’як.— Віддані вам не відчувають опіків, як прості смертні, але смола може осліпити й убити. Хоча незаплямовані смерті не бояться. Дайте нам тарани — і ми розтрощимо браму або вмремо.
— Вмрете,— сказав Брунатний Бен. У Юнкаї, перебираючи командування над середніми синами, він стверджував, що воював у сотні битв. «Хоча не скажу, що в усіх я воював доблесно. Перекупні мечі бувають і старі, бувають і хоробрі, але не буває старих хоробрих перекупних мечів». Дані бачила, що це таки правда.
— Не хочу я марнувати життя незаплямованих, Сірий Черв’яче,— зітхнула вона.— Може, вдасться заморити місто голодом.
— Ми раніше себе заморимо голодом, ваша світлосте,— безрадісно мовив сер Джора.— Немає тут ні харчів, ні корму для мулів і коней. І вода в ріці мені теж не подобається. У Скагазадан мірінці змивають лайно, а п’ють з глибоких колодязів. У таборі вже доповідали про захворювання — гарячка, і буронога, і три випадки різачки. Якщо надовго тут лишимося, їх буде більше. Раби ослабли від довгого переходу.
— Вільновідпущені,— виправила його Дані.— Немає більше рабів.
— Раби чи вільні, вони голодні, а скоро ще й хворі будуть. У місті запасів більше, ніж у нас, та й по воді можна ще отримати. Ваших трьох кораблів замало, щоб відрізати їм постачання одразу і з ріки, і з моря.
