Буря Мечів - Джордж Мартін

Заки дійшли до Міріна, розташованого на солончаках на річковому узбережжі, розіп’ятих дітей нарахували сто шістдесят три. «Я візьму це місто»,— ще раз присяглася собі Дані.

Біло-рожевий звитяжець дражнив обложників з годину, ображаючи їхню мужність, їхніх матерів, жінок і богів. З міських мурів його підтримували захисники Міріна.

— Його звати Ознак зо Пал,— розповів Брунатний Бен Плам, коли вони зібралися на військову нараду. Він був новим командиром середніх синів, обраним голосуванням серед своїх перекупних мечів.— Колись я був охоронцем у його дядька — ще до того, як приєднався до середніх синів. Велике панство — яке це болото! Жінки в них непогані, але тобі може коштувати життя, як випадково поглянеш не на ту й не так. Знавав я одного чоловіка, Скарб його звали, так йому цей Ознак живцем печінку вирізав. Заявляв, що він отак боронить честь леді, ага, сказав, що Скарб її поглядом зґвалтував. А як можна дівку поглядом зґвалтувати, питаю я вас? Але його дядько — найбагатша людина в Міріні, а його батько командує міською вартою, тож я змушений був тікати як щур, поки й мене вони не закатрупили.

Ознак зо Пал тим часом зліз зі свого білого рисака, розхристав халат, дістав своє чоловіче багатство та спрямував струмінь сечі в напрямку оливкового гаю, де поміж спалених дерев стояло шатро Дані. Коли до шатра під’їхав Дааріо Нагарне з оголеним арахом у руці, він ще сцяв.

— Мені відтяти йому багатство й запхати в горлянку, ваша світлосте?

У синяві його розтроєної борідки золотом зблискували зуби.

— Мені місто потрібне, а не його жалюгідне причандалля.

Але насправді Дані вже почала сердитися. «Якщо я задовго це ігноруватиму, люди вважатимуть це за слабкість». Та кого вона могла виставити проти звитяжця? Дааріо їй потрібен не менше за кровних вершників. Без цього химерного тайросянина їй не втримати штормокруків, чимало з яких перекинулися від Прендала на Гезна й Салора Голомозого.

А на високих мурах Міріна кепкували дедалі голосніше, і вже сотні оборонців міста, взявши приклад зі свого героя, сцяли з валів, виказуючи зневагу до обложників. «Вони сцють на рабів — хочуть показати, що вони нас не бояться,— подумала Дані.— Якби під брамою стояв дотрацький халасар, вони б у житті на таке не наважилися».

— Виклик потрібно прийняти,— повторив Аристан.

— І приймемо,— сказала Дані, коли герой сховав нарешті свій прутень.— Перекажіть Дужому Бельвасу, що він мені потрібен.

Темношкірого здорованя-євнуха відшукали в тіні шатра — він сидів там і їв ковбасу. Прикінчивши її за три укуси, він витер масні долоні об штани й послав Аристана Білобородого по свою шаблю. Літній зброєносець щовечора нагострював Бельвасів арах і натирав його ясно-червоною олією.

Коли Білобородий приніс шаблю, Дужий Бельвас примруженим оком оглянув лезо і, буркочучи, сховав її назад у шкіряні піхви, а тоді повісив піхви на свій широченький пояс. Аристан приніс йому і щит: круглий сталевий диск, не більший за таріль, якого євнух узяв у долоню, а не чіпляв на руку, як це роблять у Вестеросі.

— Знайдіть мені печінку з цибулею, Білобородий,— попросив Бельвас.— Не зараз, на потім. Після вбивства Дужий Бельвас завжди голодний.

Не чекаючи на відповідь, він перевальцем рушив з оливкового гаю до Ознака зо Пала.

— Чому саме він, халесі? — поцікавився Рахаро.— Він товстий і тупий.

— Дужий Бельвас — колишній раб з бійцівського кубла. Якщо високородний Ознак впаде від руки такого, як цей, велике панство буде посоромлене, а якщо він переможе... ну, для людини такої шляхетної це дрібна перемога, і пишатися нею Мірін не зможе.

І ще, на відміну від сера Джори, Дааріо, Брунатного Бена та трьох кровних вершників, євнух не очолює ніяких загонів, не планує битв, не дає порад. «Не робить нічогісінько, тільки їсть і похваляється і горланить на Аристана». Бельвасом вона могла легко пожертвувати. Та й час уже дізнатися, чи гарного захисника прислав їй магістр Іліріо.

Щойно Бельвас важко подибав до міста, лавами обложників прокотилося збудження, а з мурів і веж Міріна полетіли крики й уїдливі зауваження. Ознак зо Пал знову сів на коня й чекав, тримаючи сторч свого смугастого списа. Рисак, нетерпляче струшуючи головою, бив копитами в пісок. Євнух, хай який дебелий, поряд зі звитяжцем на коні видавався маленьким.

— Людина шляхетна би спішилася,— сказав Аристан.

Ознак зо Пал, опустивши списа, кинувся вперед.

Бельвас зупинився, широко розставивши ноги, з маленьким круглим щитом в одній руці, а в другій — з кривим арахом, за який так дбає Аристан. Велетенське смагляве черево й обвислі груди були голі до жовтого шовкового пояса — Бельвас не мав броні, якщо не рахувати безглуздої шкіряної безрукавки в заклепках, настільки маленької, що навіть пипки йому не прикривала.

— Слід було йому кольчугу дати,— зненацька розхвилювалася Дані.

— Кольчуга йому тільки заважатиме,— заперечив сер Джора.— У бійцівських кублах броні не вдягають. Адже глядачі приходять заради крові.

З-під копит білого рисака летів порох. Ознак у розмаяному смугастому плащі протупотів до Дужого Бельваса. Цілий Мірін, здавалося, вигуками підбадьорює його. В порівнянні з цим підтримка обложників була слабенькою: незаплямовані стояли німотними шерегами, спостерігаючи за всім з кам’яними обличчями. Бельвас, здавалося, теж із каменя витесаний. У своїй безрукавці, яка туго облягала спину, він стояв просто в коня на дорозі. Спис Ознака цілився йому прямо в груди. На сонці зблискував сталевий гостряк. «Його зараз просто прохромить»,— подумала Дані... і тут євнух крутнувся вбік. Не встиг ніхто й оком кліпнути, як вершник проскочив мимо, розвернувся та знову підняв списа. Бельвас і не думав на нього нападати. Мірінці на мурах загорлали ще голосніше.

— Що це він робить? — запитала Дані.

— Влаштовує виставу для юрми,— пояснив сер Джора.

Ознак розвернув коня по широкому колу, а тоді, приостроживши, вдруге кинувся вперед. І знову Бельвас чекав, і знову крутнувся й відбив кінчик списа вбік. До Дані долетів громовий євнухів регіт, який полетів над рівниною, коли герой проскочив мимо.

— Спис у нього задовгий,— пояснив сер Джора.— Бельвасу досить уникати кінчика. Замість красиво прошити євнуха списом, дурню варто було б його просто конем переїхати.

Ознак зо Пал наскочив на Бельваса втретє, і цього разу вже й Дані ясно бачила, що він їде мимо, як вестероські лицарі проїжджають повз суперника, на відміну від дотраків, які їдуть просто на ворога. Рівна земля дозволяла рисакові набрати гарну швидкість, але водночас це