Шрам - Марина та Сергій Дяченко

Посмикуючись на купі торішнього листя, Егерт гарячково пригадував ознаки страшних хвороб, про які йому колись доводилося чути, — падуча, припадки… Добре, аби піна на губах з’явилася, але в роті було сухо, як у занедбаному колодязі, і недостатність симптомів довелося доповнювати зовсім уже немислимими рухами.

Подив і сміх на тому боці перетворилися на крики жаху. Першим підбіг той підліток, якому Егерт довірив жеребця. Світле небо! Від сорому й приниження в Солля заклало вуха, але вибору не було, і він бився, наче викинута на берег рибина, хрипів і задихався, поки капітан з Карвером і Дроном не обступили його з усіх боків. Хвилин десять його приводили до тями — марно. Зціпивши зуби й закотивши очі, Солль старанно вдавав небіжчика — тільки якщо справжні небіжчики в таких випадках остигають і вкриваються синявою, то Егерт був гарячий і червоний — від пекучого сорому, який не йшов у жодне порівняння.

Стривожений раптовою хворобою лейтенанта Солля, капітан негайно відіслав його в місто. Він хотів було надати йому супровід, але Егерт зумів відмовитися. Капітан подумав, що й важкохворим Солль проявляє рідкісну навіть для гуарда мужність.

Батько Солля розхвилювався не менше за капітана. Щойно Егерт встиг стягти чоботи й всістися в крісло, як у двері його кімнати постукали — чемно, але твердо. На порозі стояли Солль-старший і невисокий щуплий чолов’яга в сюртуку до п’ят — лікар.

У Егерта не було іншого виходу, як крізь зуби поскаржитися на нездужання й дати себе оглянути.

Лікар досить докладно обстукав його молоточком, обмацав, прослухав, мало не обнюхав, потім довго й питально заглядав Егерту в очі, відтягнувши при цьому його нижні повіки. Так само крізь зуби Солль-молодший вичавлював відповіді на дуже докладні питання, деякі з них змушували червоніти: ні, не хворів. Ні. Ні. Прозора. Щоранку. Рани? Може, кілька дріб’язкових подряпин. Слід на щоці? Нещасний випадок, і вже зовсім не турбує.

Солль-старший нервував, руки його так ялозили одна одну, що погрожували стерти до крові. Намір заглянути Егерту в глотку закінчився мало не відірваним язиком. Потім ескулап витер руки об білосніжну серветку й, зітхнувши, порекомендував звичний засіб усіх лікарів, які втрапили в безвихідь, — кровопускання.

За мить в кімнату було принесено великий мідний таз. Лікар розкрив чорний саквояжик, звідти на чисту скатертину лягли сяючі, наче весняний день, скальпелі й ланцети. Дзвякнули в шухлядці маленькі круглі банки, стара управителька принесла свіже простирадло.

Усі ці приготування навіювали на Егерта глуху чорну тугу, часом йому здавалося, що ліпше було б повернутися на маневри. Батько, зраділий, що може хоч чимось допомогти синові, який занедужав, дбайливо допоміг йому зняти сорочку.

Приготування було закінчено. Втім, коли Солль побачив діловите лезо в невблаганній лікарській руці, якось саме собою з’ясувалося, що кровопускання не буде.

— Сину мій… — промурмотів батько розгублено. — Світле небо, ви дійсно дуже хворі…

Забившись у куток із важким свічником напереваги, Егерт важко дихав:

— Не хочу… Дайте мені спокій…

Баба-управителька задумливо пошамкала губами. На порозі з’явилася бліда жінка похилого віку — Егертова мати.

Оглянувши присутніх і ще раз оцінююче зиркнувши на Егерта — а той був голий до пояса, круглі м’язи рельєфно випиналися, натягуючи чисту шкіру, — лікар сумно знизав плечима.

— На жаль, добродії…

Інструменти повернулися до саквояжу. Розгублений Солль-старший марне намагався витягнути із цілителя хоч щось для розтлумачення його «на жаль»: чи означає це, що справи Егерта настільки кепські?

Зібравшись, лікар похитав головою й вимовив, звертаючись більше до кабанів на гобеленах, аніж до сімейства Соллів:

— Парубок… Гм… Значною мірою здоровий. Так, добродії… Але якщо парубка щось турбує… Це не медична проблема, любі добродії. Не медична.

Світле небо! Мужній Харсе, заступнику воїнів, як ти це допустив?

Самолюбству лейтенанта Егерта Солля було нанесено смертельний удар, і поранене, воно гірко стогнало. Найдивнішим і найнеприємнішим лишалося те, що Егертова гордість постраждала не зовні, а зсередини.

Цілісіньку годину він простояв перед люстерком, проводячи вже власні лікарські оглядини. Із дзеркальної глибини на нього дивився той самий добре знайомий Солль — сіро-блакитні очі, світле волосся й подряпина на щоці, що вже встигла пригоїтись. Залишиться шрам, вирішив Егерт, проводячи по мітці пальцем. Відтепер в Егерта Солля буде особлива прикмета. Що ж, шрам на обличчі чоловіка — скоріше доблесть, аніж вада…

Він подихав на дзеркало й поставив косий хрестик у запітнілому від подиху колі. У відчай впадати рано, якщо все, що відбувається з Егертом, хвороба, то він знає стовідсотковий спосіб її лікування.

Перемінивши полотняну сорочку на шовкову й не слухаючи засмученого батька, Егерт пішов геть із дому.

Будь-якому гуарду відомо, що дружина капітана, красуня Дилія, прихильно ставиться до лейтенанта Солля. Залишалося загадкою, чому про це дотепер не знав сам капітан.

Візити до Дилії приносили Егерту подвійне задоволення, бо, втішаючись у палких обіймах капітанші, він насолоджувався ще й ризиком та усвідомленням власної зухвалості. Особливо йому подобалося цілувати Дилію, зачувши кроки капітана на сходах — ближче, ближче… Солль чудово розумів, що станеться, коли капітан, той іще ревнивець, виявить у мереживній постелі Дилії свого лейтенанта. Залізні нерви красуні не витримували, коли сповнений вічними підозрами чоловік стукав до її спальні; Егерт сміявся й вислизав у вікно, а то й у трубу каміна, прихопивши з собою одяг. І жодного разу клята бестія Солль не впустив ні ґудзика, ні пряжки, не гепнув з підвіконня, не наробив шуму… Мліючи зі страху, Дилія одночасно прислухалася до шереху під вікном і важких кроків чоловіка біля самого ліжка — і знову-таки ні разу пильний капітан не занюхав біля подружньої постелі навіть запаху чужого чоловіка.