Шрам - Марина та Сергій Дяченко
Він облишив у спокої склянку й узявся гризти нігті. Боягузи огидні й жалюгідні, Егерт не раз спостерігав, як бояться інші, він бачив зовнішні ознаки страху — блідість, непевність, коліна, що трусилися… Тепер він знає, як виглядає власне боягузтво. Страх — чудовисько, зовні нікчемне і незначне, зсередини ж — кат, непереборної сили мучитель…
Егерт труснув головою. Невже, наприклад, Карвер відчуває щось подібне, коли лякається? Невже всі люди…
Фета вдесяте явилася з ганчіркою, щоб надраїти до блиску столик пана Егерта. Він, нарешті, відповів на боязкий запопадливий погляд:
— Не вертись, крутійка. Присядь-но біля мене.
Вона всілася так охоче, що скрипнув дубовий стілець.
— Що завгодно панові Соллю?
Він пригадав, як впивалися в одвірок над її головою метальні ножі й кинджали, і вмився холодним потом.
Вона відразу відгукнулася на його раптову блідість, простогнавши співчутливо:
— Пан Егерт так довго хворі-ів…
— Фето, — сказав він, потуплюючи очі, — ти чогось боїшся?
Вона радісно заусміхалася, вочевидь вирішивши, що він заграє.
— Я боюсь якось не догодити панові Соллю, і тоді хазяйка мене вижене…
— Так, — зітхнув Егерт терпляче, — а ще чого ти боїшся?
Фета закліпала очима.
— Ну, темряви, наприклад, — підказав Солль. — Ти боїшся темряви?
Фета спохмурніла, наче щось пригадавши, промурмотіла знехотя:
— Так… Тільки… навіщо це панові Егерту?
— А висоти? — здавалося, він не помітив її запитання.
— І висоти боюся, — зізналася вона тихо.
Повисла важка пауза. Фета дивилася в стіл. Коли Егерт впевнився, що не почує від неї більше ні слова, дівчина здригнулася й прошепотіла:
— І знаєте, особливо… Грому… Як бабахне… Іта розповідала, що у їхньому селі одне дівчисько убило громом на смерть… — Вона переривчасто зітхнула, притулила долоні до щік і додала, болісно почервонівши: — А найбільше боюся… завагітніти…
Егерт відсахнувся. Злякавшись своєї відвертості, Фета затараторила, наче намагалася потоком слів загладити незручність:
— Боюся клопів, тарганів, бурлак, німих жебраків, хазяйку, мишей… Але мишей — це не найстрашніше, можна перебороти…
— Перебороти? — луною відгукнувся Егерт. — А як ти… Що ти відчуваєш, коли страшно?
Вона невпевнено посміхнулася.
— Страшно, й усе тут… Нібито всередині… Слабість з’являється, і ще…
Вона раптом вкрилася густою фарбою, і під її шаром так і залишилася невиясненою ще одна важлива ознака переляку.
— Фето, — запитав Егерт тихо, — а тобі було страшно, коли я метав у тебе ножі?
Вона стрепенулася, ніби згадала найкращий день у своєму житті.
— Ні, звісно! Адже я знаю, що пан Егерт не схибить…
Тут із кухні гаркнула хазяйка, і, вибачившись, Фета побігла геть.
Квадратні сонячні плями важко переповзали зі столу на підлогу, з підлоги на стілець. Егерт сидів згорбившись і водив пальцем по краю порожньої склянки.
Феті його не зрозуміти. Нікому на світі його не зрозуміти. Звичний світ, у якому він цілком справедливо був володарем і паном, теплий надійний світ тепер перевернувся, уп’явся в Егерта вістрями шпаг, зубчастими краями каменів, лікарськими ланцетами… У цьому новому світі живуть тіні, нічні марення, через які ось уже багато ночей Егерт спить при світлі. У цьому новому світі він незначний і жалюгідний, безпомічний, як муха з відірваними крильми. І що буде, коли про це довідаються інші?!
Гепнули відчиняючись важкі двері. У трактир ввалилися добродії гуарди і серед них Карвер.
Егерт залишився сидіти на місці, тільки мимоволі підтягся, як перед стрибком, гуарди миттю оточили його. Від гучних привітань у Солля задзвеніло у вухах, а від дружніх поплескувань боляче занило плече.
— А ми згадували! — здійнявся над усіма трубний голос Дрона. — Як кажуть, про вовка промовка, а вовк і в хату…
— А казали, що Солль ось-ось умре! — радісно повідомив якийсь молодий гуард.
— Не дочекаєшся! — зареготав Лаган. — Ми всі раніш перемремо… А коли в трактирі сидить — значить, здоровий…
— У трактирі сидить, а друзями гидує, — гірко поскаржився Карвер, заслуживши тим самим кілька докірливих поглядів.
Солль через силу підвів на приятеля очі й, зустрівшись із ним поглядом, зачудувався. Карвер дивився на друга-володаря з дивним виразом — наче щойно поставив запитання й терпляче чекає на відповідь.
Навколо гостей уже метушилися Іта й Фета, хтось виголосив тост за поліпшення здоров’я лейтенанта Солля. Випили, Егерт поперхнувся. Краєм ока він бачив, що Карвер не зводить із нього свого питального погляду.
— Ти що ж це, раку-пустельнику, сховався, притих? — весело поцікавився Лаган. — Гуард без доброго товариства марніє й в’яне, наче троянда в нічному горщику…
Юні Оль і Боніфор зареготали надміру голосно.
— Клянуся шпорою, що він писав роман у листах, — припустив Дрон. — Я якось у патрулі примітив: світло в нього горіло до ранку…
— Справді? — здивувався Карвер, а інші зацокали язиками.
— Знати б, якій це красуні Солль присвячує нічні мудрування… — протяг хтось найромантичніший.
Егерт сидів посеред радісного гамору, посміхаючись кисло й непереконливо. Пильний погляд Карвера був йому неприємний.
— Тобі привіт від Дилії, — кинув Карвер недбало. — Вона заїжджала до арени й, між іншим, цікавилася, чому в боях не бере участі Солль…
— До речі, що переказати капітанові? — спохопився Дрон.
Егерт скрипнув зубами. Найбільше йому хотілося просто зникнути, але піти зараз означало б кинути виклик загальним веселощам і доброму до себе відношенню.
