Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
Отримання повістки мене анітрохи не потурбувало — я щиро вважав, що розбиратися з Фондом буде Сатал. В крайньому випадку можна було обговорити повернення грошей за навчання (зазвичай, вони йдуть назустріч побажанням стипендіатів). Наступного дня я взяв вихідний (за рахунок відпустки, нічо собі!) і вирушив в управління, тиснути на нерви своєму альтернативному начальству.
В маленькому кабінеті Бера ганяла чаї свята трійця: координатор, капітан, Кевінахарі — і всі дружно витріщилися на мене.
— Ну, що я казав, — буркнув Паровоз.
Я спохмурнів.
— Ти сьогоднішні газети читав? — поцікавилася емпатка.
Вони що, знущаються?
— Ні!
— Тоді чого приперся? — висловився Сатал.
Я розлютився.
— Того! Я вчора повістку з фонду Роланда отримав. Що мені з нею робити?
Сатал байдуже знизав плечима. Слід зауважити, виглядав він паршиво — в труну файніших кладуть. Тобто, дуже знайомо якось виглядав.
— Це питання можеш адресувати моєму наступнику.
— Тимчасово виконуючому обов’язки, — поправила емпатка.
— Досить з цим словоблуддям, Рона! В нашій справі помилок не прощають.
— Які ще помилки, — обурився Паровоз. — Операцію провели майже ідеально! А те, що амулетів поки що не знайшли…
Раніше Сатал почав би кричати і лаятися, а зараз лише очі закотив.
— Пофіг амулети, з ними якраз все вдало вийшло. Навіть якщо цілителі будуть до мене якнайприхильнішими, ніхто не дозволить керувати регіоном магові з Шерехом в голові. Так що готуйтеся, через сорок днів тимчасово призначений стане постійним.
Ах ось воно що! І тут тварюка погана відмітилася. Не прощу, знищу!! Мені лише зміни керівництва зараз не вистачає.
— І хто буде нашим новим вождем?
— Це сюрприз.
Я вийшов, голосно хряснувши дверима. Козли! А про мене хоч хтось подумав?
Але паніка тут буде зайвою. Нічого особливо страшного в фонді Роланда нема, максимум, що вони можуть вимагати за нашою домовленістю — кілька років роботи на середній ставці, я навіть на Аранген погоджуся. І нехай капітан Бер (мій офіційний начальник) думає, як це узгоджуватиметься з моїми обов’язками позаштатного співробітника.
Вже на сходах мені в голову прийшла смішна думка: Сатал же, здається, одружений. Сказати йому про дивні інтереси Шереха, чи що? Чи хай спить спокійно? Ха! О це йому буде сюрприз!
Комісар фонду Роланда поставився до мого раптового візиту філософськи, ймовірно, до нього регулярно ходять і чогось вимагають. Я ж, для різноманітності, просто хотів уточнити деякі деталі.
— Сер, є деякі моменти, які в тексті домовленості не зовсім зрозумілі…
— Питайтеся, я з радістю розтлумачу вам будь-які неясності, — чиновник кисло посміхнувся (очевидно, його зовсім не радувала необхідність з кимось зайвий раз спілкуватися).
— Договір набуває чинності через сорок днів. Це якщо рахувати від отримання повістки?
— Ні, від вручення диплома.
Тобто, мені ось-ось треба буде кудись їхати.
— Я чув, часом фонд погоджується на грошову компенсацію?
— Як виняткове рішення для вузьких спеціалістів, в цьому випадку всю суму позики виплачують одномоментно з урахуванням відсотків.
Тобто, це для тих, кого вирішили купити крупні фірми. Моїх заощаджень до повної суми контракту трошки не вистачало. (Два роки тому я би навіть думати про таке не міг!)
— Добре, значить, мені доведеться два роки…
— Три, — акуратно поправив чиновник, — за додаткові заняття теж платив фонд.
Охрініти! Через цю гадську чорну магію, якої я зовсім не хотів, на мене повісили цілий рік дурної роботи! Де мій чарівний ціпок?!
— Нехай три, — не час сперечатися про дрібнички. — А як буде визначатися вказана в договорі «середня ставка»?
— Як середня для спеціалістів такого рівня.
— Я маю на увазі, якщо робота оплачується як повна ставка, то виходячи зі скількох годин, а якщо за відпрацьований час, то хто забезпечить мені об’єм замовлень?
А це актуальне питання — їхнє «середнє по галузі» можуть вираховувати за зарплатнею державних алхіміків, які працюють на дві-три ставки одночасно. Чи, як варіант, мене пошлють на дику ферму, де з алхімії є лише колесо. Раптом, замовникам захочеться зекономити? А мені так три роки жити.
Комісар подивився на мене з деякою зацікавленістю.
— Не хвилюйтеся, Фонд враховує інтереси своїх стипендіатів. Ваша заробітна плата не буде нижчою за прожитковий мінімум.
— Розрахований для якої місцевості?
Щось він темнить. Ясно, що алхімік зі стабільною клієнтурою може працювати за меншу ставку — прибутки стабільні, можливості підробити відомі, а я ж там буду новеньким.
Комісар покопався в шухляді в вручив мені брошурку.
— Методика розрахунку, ознайомтеся.
Я потратив хвилин десять на уважне вивчення тексту. Підхід виявився цілком розумним, з урахуванням регіональних коефіцієнтів, вартості житла, а також того, що алхіміків в даній місцевості могло взагалі не бути.
— Чудово, сер, — я повернув чиновникові брошурку. — Не підкажете, а куди мені доведеться їхати?
— Місце роботи випускника вибирають виходячи з запитів, отриманих фондом від державних установ Інгерніки.
Так, головне не втратити настрíй.
— Звичайно, сер, я переконаний — це не лише піде на користь країні, але і допоможе мені здобути нові знання і навики, — так, більше ентузіазму… — але під час проходження практики я отримав травму магічного характеру і зараз проходжу курс лікування. Мені хотілося би мати певність, що там, куди мене пошлють, знайдуться цілителі відповідної кваліфікації.
Комісар стиснув губи, а я поклав на стіл довідку із НЗАМПІС, де неповторним лікарським жаргоном категорично вимагалося, щоби мені забезпечили відповідний догляд (штатний цілитель поставився до моїх проблем з більшим розумінням, ніж безпосереднє начальство).
— Гм. Ще місяць?
— Так.
— Ми можемо відкласти початок дії договору на цей час, через місяць ви принесете мені офіційне медичне заключення.
— Домовились!
Додому я повертався, насвистуючи і прикидаючи, як розпланувати справи на місяць (а раптом їхати таки доведеться). Треба було вирішити питання з фінансами і квартирою, позбутися зайвих речей (так, з’явилися і такі), ще раз обговорити справи з Чверткою. Але першим ділом я взявся за таємничу папку Полака (вчора до неї руки не дійшли).
В папці лежали вирізки і конспекти статей за останні двадцять років і навіть монографія на задану тему. Половина текстів була каштадарською, яку я, скажемо так, розумів три роки тому в рамках короткого університетського курсу, а зараз знайомими виявилися лише букви. Ну, так, Каштадар — батьківщина алхімії, вони навіть зараз ще намагаються з нами змагатися. Я рішуче відклав нафіг тарабарські сувої і взявся за монографію.
Рудні бактерії. Ну що ж, подивимося, чим їх не влаштовує традиційна металургія.
Здавалося б,
