Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Глава 5

Жовчні і вперті цілителі з карантинної бригади відпустили-таки Сатала на один день, щоби той міг передати справи своєму наступнику. Зазвичай жвавий і вибухово-енергійний, координатор був нехарактерно тихим і печальним, а погляд його час від часу ставав розсіяним. Бер, проінструктований цілителями якраз на предмет таких випадків, намагався зрозуміти, що ж бачить перед собою маг, який ризикнув розділити душу з нежитем. Після того, як секретні ключі і коди змінять власника, пацієнта слід було якнайскорше доставити у карантинний блок, що знаходився на території все тої самої бази чистильників. В даний момент, травмований Шерехом координатор був єдиним тамтешнім мешканцем, але Паровоз був переконаний, що за час змушеного ув’язнення Сатал не нудьгуватиме — надто багато знайомих навкруги.

— А як твої хлопчаки?

Сатал блідо посміхнувся:

— Прекрасно! Я зараз намагаюся з родиною не спілкуватися — не можна демонструвати молодшим свою слабкість.

Враховуючи, як виглядають молодші в сім’ї чорного мага, Паровоз з таким підходом погоджувався абсолютно — власні численні племінники Бера на тлі близнюків видавалися ну чисто ангелами.

На подвір’я з шелестом шин закотився службовий лімузин, чорний, з ледь помітним блиском Знаків під емаллю. З автомобіля виліз невисокий маг з шкіряною текою в руках і акуратним бейджиком на лацкані піджака.

«А міміка-то в нього покращилася!» — підмітив про себе Бер і подумки скривився. Якщо раніше дивакувата зовнішність Ларкеса ефективно відлякувала народ, дозволяючи уникнути багатьох непорозумінь, то тепер згладжувати шорсткі місця капітанові доведеться самотужки.

Між тим маги розкланялися у звичайній для чорних матері — без доторків і потискання рук — готуючись продовжувати спілкування подалі від сторонніх очей. Взаємної ворожості в їхніх позах і жестах не відчувалося.

— Ви з ним працювали раніше? — тихо поцікавилася емпатка.

Паровоз похмуро кивнув.

— П’ятнадцять років. Правда, керівництво тоді сиділо в Ґердáні, це спрощувало ситуацію..

Кевінахарі замислено схилила голову.

— Не дуже комунікабельний, зате не схильний до емоційних спалахів. Розважливий. Непогане поєднання для керівника такого рангу!

Паровоз скривився — він не хотів розводити критику минулого начальства. А тепер — ще і майбутнього.

— Він дуже хороший керівник, просто чудовий. У нього всі завжди роблять саме те, що треба. Ніколи не знають, що, власне, треба, але саме це і роблять, без варіантів.

На очах у Бера звільнилося чи добилося, щоби їх перевели деінде, кілька дуже компетентних співробітників, нездатних витерпіти того, що з до них ставляться, як до бігових тарганів. Причому, спроби уникнути рутини або вимоги пояснень Ларкес сприймав як саботаж, небажання працювати і особисту образу.

— Цікаво… — протягнула емпатка.

Паровоз не відреагував (може, їй і цікаво), а поквапився геть — на сьогодні в нього була маса невідкладних справ окрім зустріч і з старим-новим начальством.

Переналаштування Знаків і печатей — справа кількох хвилин, якщо його проводить попередній власник (а якщо без нього, то кропітка робота може зайняти і пару тижнів). За якісь півгодини вся повнота влади магічного «нагляду» в північно-західному регіоні перейшла до Ларкеса. В якості заключного штриха, маги перемістилися до кабінету координатора.

— Відібрав приміщення у капітана, — з легким докором зауважив Ларкес.

Сатал знизав плечами — дружня поведінка конкурента його дезорієнтувала. Властивостей емпата у чорного мага не було, але, в кінці кінців, він вимудрував, що посмішка колеги — не більше, ніж маска.

— Переб’ється!

— А чим був поганий офіс в Ґердáні?

— Надто далеко від центру подій.

— Зате, якщо хтось замахнеться на керівництво, жертв серед цивільних буде менше.

Сатал пригадав кілька епізодів з недалекого минулого, але погоджуватися все-одно не став.

— Замахам потрібно запобігати!

— Згоден! — урочисто посміхнувся Ларкес, чим знову викликав у колеги легку розгубленість. — А як справи у вашого чудового підлеглого? Мушу визнати, що ідея викладання некроманту бойових прийомів дала вражаючі результати.

Сатал невизначено мугикнув і вирішив, що цю дивну розмову треба закінчувати. Він вийняв з шухляди столу великий пухкий конверт і мовчки передав його Ларкесові. Конверт миттю зник у теці нового координатора.

— Все, я назад, в карантин, — зітхнув Сатал. — Містер Арверті, напевне, вже там у себе ікру метати готовий. Ніколи не попадайтеся місцевим цілителям — страшні люди!

— Ларкес провів колегу до порога, сердечно побажав чому успішного завершення карантину, зачинив за його спиною двері і замкнув ключем на два повороти. Ще якийсь час посмішка жила на його обличчі ніби сама по собі, а потім вицвіла, поступившись ляльковій непорушності рис. Маг викликав Джерело і уважно оглянув приміщення, задоволено кивнув і лише після цього вивалив на стіл вміст теки — кілька картонних папок, дві дюжини амулетів, гарну кришталеву чорнильницю і довгий дерев’яний пенал, прикрашений зовсім не декоративним орнаментом. Потім Ларкес якнайдетальніше вивчив подарунок попередника. Великий пухкий конверт виявився під зав’язку набитим паперами: копіями звітів, карт, схем і доносів. Новий координатор розклав їх