Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

В іншій ситуації, я би звільнився негайно, але, враховуючи засилля білих за місцем мого проживання, необхідність працювати за графіком була скорше плюсом. Можна було з чистою совістю цьомкнути маму в щічку, скуйовдити Лючикові патли і валити з хати, даючи Джо шанс самому розбиратися зі своїми чадами. Він їм батько чи хто? А за обідом я переглядав списки вакансій в газетах і міркував, чи не варто і справі зайнятися виробництвом автомобільних амулетів.

За такими міркуваннями мене і застав Сатал.

Візит улюбленого вчителя став для мене неприємною несподіванкою. Що йому треба? Все одно, ворожити в найближчі два місяці я не зможу.

Старший координатор вивбирався в пожовані і подерті ганчірки (модний прикид «бадилля»), але з таким самим успіхом міг начепити мундир жандарма — результату б це не поміняло. За два роки звичка наказувати іншим настільки в’їлася в його натуру, що переплутати Сатала з простим мешканцем міста було неможливо (це лише підтверджує, що вовка можна спробувати одягнути в овечу шкіру, але на практиці — то вуха випирають, то хвіст стирчить).

— Відійдемо, треба поговорити.

Я розрахувався за обід і, з незалежним виглядом, пішов за ним (в офісі про мою другу роботу не знали, і мене така ситуація цілком влаштовувала). Сатал мовчки пройшов кілька вулиць і повернув у напівтемне кафе.

— Вип’ємо?

— Ні, дякую, мені ще півдня працювати. Хіба чай.

Він замовив два горнятка чаю і дочекався, коли офіціант повернеться до стійки. Крім нас, відвідувачів у кафе не було.

— Скажи, а як ти з монстром своїм домовлявся?

Я одразу зрозумів, про що він. Дивний інтерес! Все, що стосувалося Шереха, я виклав у письмовому вигляді кілька разів.

— За допомогою батарейки і образів електричних розрядів.

— Ні, це-то ясно, але ж він щось там робив для тебе. Як ти його примушував?

Я знизав плечима.

— А як примушують до співпраці розумних істот? По черзі, то лякав, то обіцяв усякі блага.

— А звідки ти знав, які блага йому підходять?

— Він сам дав зрозуміти, майже одразу. Його приваблюють нові враження, відчуття і емоції, які він не може відчути без посередника-людини. Зараз у нього мало об’єктів для контакту і він нудьгує.

— Тим не менше, він намагався тебе вбити…

— Скорше — отримати тіло в необмежену власність.

Сатал помовчав, обдумуючи почуте.

— Це твоя власна інтерпретація подій?

— Його поведінку важко інтерпретувати двозначно — це як ніби хтось живе у твоїй голові.

— І як швидко у вас дійшло до такого взаєморозуміння?

— Ну, не одразу, — тут я згадав дивні алхімічні сни, — перші ефекти почалися тижні через два, хоча, можливо, він міг зробити це раніше, просто чекав. Це кмітливий і розумний сучий син.

Сатал розуміюче кивнув, поклав на стіл гроші за чай і пішов, нічого не пояснюючи і не прощаючись. В принципі, така поведінка для чорних нормальна, але що мені робити з моєю власною цікавістю?

Забити! Зосередитися на тому, що всього через два дні я буду вільним.

Візит родичів остаточно перетворився в кошмар наяву. Можливо, Джо просто не розумів, яким випробуванням для моїх нервів є його присутність. Ну, так, раніше ми жили в одному будинку, але це було давно, я відвик, і конкретно цю квартиру ні з ким ділити не планував. Велика удача, що у виписаний цілителем коктейль входили не лише блокатори, а і релаксанти.

Зате який кайф я відчув, провівши родичів на вокзал і повернувшись в квартиру САМ. Словами не опишеш! Весь вечір просто валявся на ліжку, поверх покривала, в черевиках, і насолоджувався тишею. Потім ходив кімнатами і повертав речі на звичні місця, тим самим затверджуючи свою абсолютну владу. Треба дивитися правді в очі: я також виріс, мені пора мати власний дім і бути в ньому повновладним господарем. Наймана квартира більше не задовольняла моїх зростаючих вимог.

Як це не банально звучить, чорному магові терміново була потрібна власна вежа, але вибудувати її в околицях Редстона було нереально. Не пощастило.