Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Саме це — безсилля, неспроможність допомогти — Паровоз ненавидів у професії поліцейського. Він працював як віл не заради нагород, а заради того, щоби переживати таке відчуття якомога рідше. І все-одно провали ставалися.

— У нього є особистий телефон? Зможеш організувати прослуховування?

— Вже. Посадив двох вірних мені людей, молоти язиками вони не будуть. Але якщо все затягнеться більше, ніж на два тижні, ми почнемо привертати увагу.

— Стільки часу вони нам не дадуть, — емпатка глибоко зітхнула, заспокоюючись, ніби занурюючись в медитацію (білому витримувати такі повороти життя нелегко). — Амулети! Це — єдина зачіпка. Що вони таке і для чого вони потрібні?

Паровоз кивнув.

— Дам старі схемки одному діячеві в Університеті. Якщо нам пощастить, то з минулої спробу їх магія там покращилася.

— А ще, потрібна буде група, — емпатка тихенько погойдувалася в кріслі, дивлячись в нікуди, — не більше десятка стрільців, але таких, хто не стане зайвий раз розмірковувати про те, що йому наказують. Не чорних і не магів. Може, Хамірсон когось порадить? Найкраще, якщо вони будуть в стані постійної готовності.

Паровоз лише тепер чітко усвідомив: він може стати перед необхідністю протистояти не просто одному з колег, який звар’ював від тиску, а найсильнішому бойовому магу регіону, одержимому бажанням врятувати рідних. Слова у такому випадку ролі грати не будуть, можна лише вбити першим.

Бер чесно намагався придумати хоч якийсь хід, який дозволив би нормалізувати ситуацію, уникнувши трагічної розв’язки. Що може звичайний коп протиставити людям, що приготувалися до протистояння з чорним магом? Неможливо прочесати цілий регіон (тим більше, непомітно), і інформатори не допоможуть — зловмисникам вдалося проникнути і активізуватися в Редстоні, взагалі не зачепивши створеної капітаном мережі спостереження. Десь там, за стінами управління, ходять цілком люди, які, ніби, дотримуються усіх законів, акуратно платять податки, вітаються з сусідами, і ніхто сторонній нізащо не здогадається, що у них в підвалі сидить двоє викрадених малят. Добре, якщо живих.

Сатал брав матеріали інструментального контролю, імовірно, для того, щоби відслідкувати момент викрадення і підозрілу активність навколо міста. Судячи за тим, що ніхто не мчить нікого перехоплювати, у нього не вийшло.

Щоби гарантовано уникнути проблем з чорними хлопчаками (які поведінкою можуть бути подібні на пару скажених росомах), зловмисникам потрібен будинок, який стоїть наодинці, а не квартира або типовий міський особняк. Можна підключити до діла дані про покупку нерухомості (за рік, два, три?). Якби був хоч найменший натяк, який би дозволив хоч трохи звузити поле пошуку! А ще, імовірно, доведеться охопити років п’ять — Чудесники знамениті своєю передбачливістю, провели секти, як правило, були викликані збігом обставин, а от успіхи завжди виявлялися результатом багатолітнього планування.

Прослуховування телефону допомогло не надто сильно.

«Нам набридло чекати на результат!»

«Я не бог і не вмію ходити крізь стіни! Принаймні, не залишаючи слідів. Ви ж хочете зробити все непомітно? Кімната з робочою пентаграмо зачиняється на ключ, а ключ — в сейфі місцевого керівництва. Бер ошивається в управлінні до пізньої ночі! В середу він поїде на співбесіду з міським начальством, а я зроблю з ключа копію. Потім мені потрібен буде тиждень на протизакляття…»

«Нам здається, ви не показуєте бажання співпрацювати.»

«Це — об’єктивні обставини! Амулети я вам дістав одразу.»

«Якщо до шістнадцятого числа все не буде закінчено, ваші шанси отримати потомство назад цілим сильно зменшаться. І не сумнівайтеся, ми можемо і будемо контролювати результати.»

Читаючи записи прослуховування, Бер хитав головою — так розмовляти з чорним магом міг дозволити собі лише той, хто абсолютно впевнений в своїх позиціях. І у відсутності помсти потім, якщо на те пішло. І ще Паровоз знав: ключ від приміщення інструментального контролю і справді зберігається в сейфі, але не в нього, а у самого Сатала. Значить, старший координатор відчайдушно ризикує, намагаючись виграти час. Для чого? У капітана не було чіткої відповіді.

— Звідки був дзвінок?

— З вокзалу. За п’ятнадцять хвилин до того прибув експрес з Фінкауна, через десять хвилин після того — пішов потяг на Еккверх. І це якщо не розглядати можливості того, що той, хто дзвонив, просто приїхав бричкою.

— Діаметрально протилежні напрямки, — кивнула Кевінахарі, — скорше за все — обманка.

Тепер вони знали граничний термін. Можна було допустити, що в якості «контролю результатів» Чудесники мають на увазі якусь серйозну каверзу, і не факт, що усунення старшого координатора змінить їх плани.

— У мене тут півтори тисячі випадків покупки особняків у сільській місцевості, ти не подивишся? Звичайно, описи не повні…

Емпатка, поступливо взяла пачку листків, що значить, ідеї у неї також закінчилися. Сатал тинявся Управлінням як тінь, Кевінахарі шелестіла паперами в своєму кабінеті, капітан розбирався з усіма поточними справами, одночасно намагаючись знайти серед інформації, що продовжувала поступати в НЗАМПІС, хоч якусь зачіпку, а час ішов.

У відчаї, Паровоз вирішив звернутися до ворожки. Не якоїсь там шарлатанки без роду і племені, а до мадам Алонзи, котра, якщо вірити чуткам, зуміла передбачити чотири найкрупніших катастрофи сучасності (а ще, заборгувала Беру кілька послуг). Але провидиця не забажала йти назустріч своєму благодійнику.

— Нє, дорогенький мій, тераз нічьо си не стане. Ні цего місяця, ні другого. Приніс би шос з їхних речєй, то погадала би-м на діточьок, а так — не годна. Одне напевно тоби можу сказати — скорих днів си не бій. Далеко шє та днина темна, неминучя, ночями і туманами від нас запрятана. Не нині шє даст си тобі уздріти, леґіню милий, правдивий образ Зла поганого.

Підбадьорений таким чином, Паровоз повернувся в Управління лише для того, щоби переконатися — нічого нового ніхто не знає.

— Завтра треба буде поговорити з ним, — Кевінахарі намагалася не дивитися капітанові в очі, — за ніч я встигну передивитися папери. В будь якому випадку, він повинен зрозуміти, що зробити хоч щось непомітно йому не вдасться — надто багато народу вже в курсі того, що сталося.

Ніч пройшла неспокійно, а перед виходом на роботу капітан натягнув на себе костюм вищого захисту, який останніми днями лише і носив, не знімаючи. Хоча… проти професійно націленого прокляття мундир врятувати не міг. Розмова на нього чекала напружена.

В холі управління Бера перехопив черговий офіцер.

— Сер, сер! Я, звичайно, розумію, що ми зв’язані субординацією, але у всього має бути межа! Без запису, без попереднього узгодження, не пояснюючи причин, в кінці кінців!!!

Капітан наїжився.

— Чи можна трошки більше подробиць, містере Фарел?

— Пан координатор займає оперативний блок вже дві години, і весь цей час співробітники не можуть…

— Групу капрала Майма до оперативного блока!

Широкими кроками капітан Бер помчав назустріч неминучому.

Оперативним блоком по