Примхлива мрія - Agrafena

– А? – здивовано подивилася вслід Герасимові, тільки його й слід застиг.

– Хто нас чекає? – перевела погляд на загадково усміхнену свекруху.

– Ходімо! – Схопила вона мене за рукав. – Ще на одну секунду затримаєшся, нічого страшного. Встигнеш вчасно, не переживай.

Вона затягла мене до вітальні, взяла зі столу теку і подала мені. Я неохоче взяла її. Що це за досьє? Може, зараз дізнаюся, де я провела літо, коли була у четвертому класі, чи в колготках якого кольору йшла вперше до першого класу?

Нерішуче взялася за куточок, розкрила теку і задихнулася від захоплення. Сукні! Там були фото весільних суконь!

Поки я намагалася знайти ідеальну сукню в інтернеті, але все ніяк не могла знайти час для цього, моя свекруха розгорнула дуже активну діяльність. На фабриці фірми Сейзен шили десяток різних моделей весільних суконь. Саме ці фото і показала мені Анаїд.

– Подивися, доню, яка тобі найбільше сподобається, ту й оберемо. Всі вони твого розміру і спеціально для тебе створені.

Ось справді, швець без чобіт! Який з мене модельєр, якщо я навіть собі не спромоглася сукню сконструювати?

Щоправда, у мене є вагома причина – Пашка мені весь час заважає. Згадалося, як він це робив буквально вчора, і обличчя запалало від збудження.

Я нахилилася нижче, ніби зацікавилася якимось ґудзиком чи бусинкою, щоб свекруха не помітила моїх палаючих щік.

– Ну що? Яку вибереш? – задоволена моїм здивуванням запитала вона.

– Можна, я спочатку всі подивлюся, а потім виберу?

– Звичайно, можна, для цього на нас і чекають сьогодні у майстерні. Ну, біжи вже, Діма тебе відвезе. А потім поїде забере твою доповідь.

І я побігла...

***

Зараз, напевно, на моєму обличчі застигла дурнувата усмішка, бо Діма, водій Красіних, вже кілька разів кидав на мене погляд у дзеркальці і теж усміхався у відповідь.

– Вікторія, – нарешті гукнув він, – приїхали вже.

– Ох, а я й не помітила, – пробурмотіла винувато. – Дякую, Дімо.

– Нема за що, – посміхнувся хлопець, – це моя робота.

Я вистрибнула з машини і вже бігла до головного входу універа, як водій знову окликнув мене:

– Не забудьте вийти надвір після першого заняття.

– Я пам'ятаю, пам'ятаю... – не зупиняючись, помчала до високого ґанку, обганяючи дорогою студентів. Не думаю, що забуду і цього разу.

– Віко!!!

– Гуторіна, з глузду з'їхала? – різко обернулася я. – Чого репетуєш?

– Так я від воріт ще тебе кличу, – захекана Льолька пригальмувала біля мене, коли я тільки поставила ногу на першу сходинку.

Кучері її войовничо настовбурчилися, носик гордо піднято вгору, обличчя прийняло непроникний вираз. Що це за метаморфоза?

Озирнулась назад і побачила причину, що стояла біля входу, злегка похитуючи головою, через що попелясте волосся гарно ковзало по її плечах, і сліпуче посміхалася всім чоловікам, чи то студентам, чи викладачам.

– Олько, – скомандувала я, – не звертай уваги на цю гримзу! Вони з Мишком – яке їхало, таке й здибало. От нехай і милуються, а нам пофіг. Повтори!

– Нам пофіг, – слухняно прошепотіла Гуторіна і ще впевненіше випнула підборіддя вперед.

– А тепер, ходою від стегна, вільна пластика пантери перед стрибком, пішли.

Взяла подружку під лікоть, і ми пройшли повз здивовану блондинку, демонстративно крокуючи.

– О, Гуторіна! – солодко заспівала вона, – як справи?

– Завдяки твоїм молитвам, Кротіна, – випередила я Ольгу. Раптом не витримає та зірветься?

– Кратіна, моє прізвище, – прошипіла блондинка, – а ти не лізь не у свою справу, Перова.

– Як скажеш, – спокійно погодилася я і потягла Льольку далі.

– До речі, Перова, – на диво швидко опам'яталася Віолетта, і зробила, як вона, мабуть, думала, смертельний постріл, – передавай Павлуші привіт від мене. Скажи, що я обдумала його вчорашню пропозицію і погоджуюся провести наступні вихідні з ним на Балі.

Гуторіна напружилася і злякано подивилася на мене.

– Неодмінно передам, – усміхнулася я, із задоволенням спостерігаючи, як скисло обличчя білявої секс-бомби, що не дочекалася від мене очікуваної реакції, – Балі – те, що треба!

– Тобі все одно? – верескнула вона, привертаючи увагу людей, що проходили повз. Дехто зупинився, з цікавістю поглядаючи на нас.

– Не вгадала ти, люба! Не той випадок. Пашка на тебе навіть не гляне. Це я відповідально тобі заявляю, як його без п'яти хвилин дружина.

Залишивши позаду шиплячу змію, нехай собі плюється отрутою, ми з Ольгою, сміючись, рвонули всередину і попрямували до сходів на другий поверх.

– А ти стала впевненіше поводитися, подружко, – схвально подивилася на Льольку.

– З ким поведешся, – повчально повідомила Гуторіна. – Зв'язалася я з тобою...

Так ми й підняли собі настрій. А коли настрій хороший, то й лекції проходять швидко та цікаво.

Реферат я, до речі, навіть встигла переглянути, щоб хоч трохи знати, про що там йдеться. Викладачеві все сподобалося, а значить, якийсь Кеша чесно заробив свою премію.

Лекції закінчилися як ніколи швидко, і ми з подругою, обговорюючи сукню, яку вона замовила для мого весілля, рушили до виходу.

Гуторіна вибрала сайт магазину, де була віртуальна примірювальна, і показала мені фото, на якому спеціальна програма одягла Ольгу в чарівну блідо-зелену сукню з коміром-стійкою, обтислим ліфом, але з плісованою спідницею, що ледь не досягає підлоги. Довгий рукав до ліктя вільно облягав руку, а нижче було таке ж плісе, як і на спідниці.

На перший погляд, сукня виглядала трохи старомодною, але, без жартів, Гуторіна на фото виглядала просто чарівно. Колір вбрання ідеально підкреслював її рудуваті кучері, і можна було подумати, що на знімку зображена мила статуетка.

– А ти вже купила сукню? – нетерпляче запитала подруга, зацікавлено заглядаючи мені в очі. – Яка вона?