Примхлива мрія - Agrafena

Павло різко піднявся й втупився мені в обличчя. Він так стиснув зуби, що на вилицях заходили жовна.

– Я тебе шукатиму, – процідив він. – Я зроблю все можливе, щоб тебе відшукати.

– Ти не зрозумів, любий, – притулилася щокою до його напруженого плеча й ніжно потерлася. – Верховний повинен офіційно пообіцяти, що у разі потреби тобі ніхто не заважатиме. Інакше, я більше ніколи не повернуся до Аррінолісса. У моєму світі ніхто не знає, що я не зовсім звичайна людина, тому вдома я почуватимуся безпечніше. Тут хоча б немає зубастого ватажка, – скривилася, згадавши хижу морду Чейдера.

– Віка, – широка долоня чоловіка лягла мені на спину і почала ласкаво гладити, – Зейлі не дасть такої обіцянки.

– Тоді, – я намагалася не зустрічатися з Павлом очима, – мені дуже шкода, але...

– Дорога, добре подумай. Тобі буде безпечніше в домі Зейлі, й тоді нікому не доведеться тебе шукати.

– Паш, я добре все обдумала, – твердо стояла на своєму. – У житті може трапитися будь-що. Можлива зрада, збіг обставин, або навіть стихійне лихо. У такому разі захист, що оточує будинок Верховного, не допоможе. Я хочу знати, якщо щось непередбачене станеться, й мені буде потрібна твоя допомога, мене шукатимеш ти.

– Віка, він не погодиться, – Пашка вже ледве не скреготав зубами, тема для нього була надто болісною. Я нещодавно дізналася, що здатен сотворити Зейлі з оскаженілим вовком, але мій чоловік, мабуть, знає більше. Він упевнений, що якщо зі мною щось трапиться, Верховний зробить усе можливе, щоб схопити та замкнути мого чоловіка, аби той не накоїв лиха.

А я переконана, що Павло в разі потреби справиться зі своїм внутрішнім звіром. Не знаю, звідки взялася ця впевненість, можливо, від того, що сам Пашка жартома говорив, що боротьба зі мною його загартувала, й тепер він упорається з будь-чим.

Я торкнулася вказівним пальцем до його губ, щоб він припинив сперечатися.

– Коханий, я знаю, що ти одразу спробуєш допомогти, але цього мало. Ти сам це прекрасно розумієш, не мені тобі пояснювати. Догер тому приклад. Йому не дали жодної можливості допомогти своїй дружині. Тут будь-хто озвіріє, навіть той, у кого звіриного взагалі нічого немає.

Павло рикнув, його очі звузилися:

– Нехай спробують мене зупинити.

– Спробують, й ти це знаєш.

– Віка...

– Паш, я дуже втомилася. Правда. І не хочу витрачати час на суперечки. Тим більше завтра ти поїдеш. Мені потрібно, щоб ти обійняв мене міцніше. Хочу заснути, не думаючи ні про що. Хочу просто відчувати, що ти поряд.

Павло розкинув руки в запрошенні, і я з задоволенням пірнула в його обійми. Влаштувалася зручніше і наостанок підвела межу:

– Якщо Верховний все-таки дасть згоду, я готова вчитися на психолога. Думаю, навіть мені це може бути корисним з такими неврівноваженими родичами. Коли тебе не буде поруч, обіцяю проводити вихідні в його маєтку. Якщо раптом виникне непередбачувана ситуація і терміново знадобиться моя присутність, Зейлі зможе забрати мене серед тижня. Я постараюся допомогти в будь-якому випадку, незалежно від того, подобається мені це чи ні. Згодна навіть на те, щоб за мною хтось наглядав, якщо Верховний вирішить, що це необхідно. Але я повинна бути впевнена, що він теж піде мені назустріч. Адже тільки ти зможеш визначити, де я знаходжуся, – я взяла чоловіка за руку, піднесла її до своєї шиї й торкнулася його кільцем подарунка Тимдора. – Ніхто інший не зможе цього зробити.

– Відстежувач, – пробурмотів Павло, обіймаючи мене міцніше, – я зовсім забув про нього.

Що він ще казав, уже пролітало повз мої вуха. Я почала провалюватися в сон, і за мить моя свідомість повністю відключилася. Напевно, не витримала всіх переживань і хвилювань сьогоднішнього дня й відправила мене у світ чудових сновидінь, де я побачила щось зовсім несподіване, але про це я згадаю значно пізніше.

Всупереч моїм очікуванням, я прокинулася відпочила і була в чудовому настрої аж до того моменту, поки не зрозуміла, що в постелі одна. З ванни лунав приглушений шум води, отже, Павло вже готувався до виходу. Кинула погляд на настінний годинник – лише п’ята ранку.

Двері в душову відчинилися, і напівоголений перевертень, “одягнений” лише в рушник, обгорнутий навколо стегон, з’явився на порозі. Я не змогла стримати стогін. З розкуйовдженим світлим волоссям, з крапельками води, що повільно стікали по смаглявій, блискучій від вологи шкірі, він був такий, такий...

– Я розбудив тебе?

– Мм?

– Перестань!

– Що припинити, солоденький?

– Ось бісова дівка!

– Фі! – зморщила носик. – Як грубо.

– Маленька, у мене справді немає жодної зайвої хвилини. Тому заради всіх богів не дивись так, ніби хочеш облизати мене з ніг до голови.

– А що? – Замислено простягла я. – Непогана ідея.

Жорстоке гарчання у відповідь говорило про те, що чоловік не вважає ідею слушною. Але жовті іскорки в очах перевертня спростовували цей висновок і чітко давали зрозуміти, що це час не підхожий, а ідея навіть дуже непогана.

– Поспи ще трохи, – з жалем зітхнув блондин, – мені, справді, час іти.

– А як же універ? – Стрепенулася я. – Ти й так уже стільки пропустив.

– Я вже казав, що мені не потрібне жодне навчання. Я вступив туди тільки для того, щоб тебе не випускати з уваги.

– Ти ще казав, що тобі і весілля не потрібне, – підозріло примружилася я. – А нам за тиждень до РАГСу. 

– Я там буду, навіть не сумнівайся.

Поки ми розмовляли, Павло швидко натягнув чорні джинси та таку ж футболку, зачесав волосся.

– Повірити не можу, що маю намір висувати умови Верховному альфі, – чоловік підійшов ближче до ліжка. – Поводься пристойно, непосидо, – наказним тоном сказав він, – бо знаю я тебе.

– Я – сама слухняність, – пробурмотіла, заплющуючи очі.

– Та вже, – на прощання чоловік дзвінко цмокнув мене в кінчик носа і зник. А я знову задрімала, хоч спати більше й не збиралася.