Примхлива мрія - Agrafena
– Ось, навіть, як? – здивовано підняв брови чоловік, із цікавістю мене розглядаючи. – Отже, я зробив правильний вибір.
– Який би вибір ти не зробив, – гидливо скривила рота, – мене він не стосується.
– Помиляєшся, ластівко, – посміхнувся мій співрозмовник, якраз тебе він і стосується.
Я пирхнула і відвернулася. Навіть, якщо двері зараз не зачинені, мало того, відчинені навстіж, тікати не має сенсу. Хто при здоровому глузді ризикне змагатися в бігу наввипередки з материм вовком?
– Вставай, – хвиля сили відступила й альфа носком черевика підштовхнув тремтячого підлеглого, – швидко!
Судячи з поведінки цього тирана, він, напевно, ватажок однієї зі зграй. Тільки якої? І чи буде мені, хоч найменша користь, якщо я дізнаюся про це? Все одно, гадки не маю, якому клану, яка зграя належить.
Раптом я помітила одну, на перший погляд, незначну деталь – освітлення в захаращеній кімнаті почало ледь помітно змінюватись.
Спочатку думала, що це «оптичний обман зору», як говорив персонаж одного дитячого мультика, але потім зрозуміла, що жодного обману немає. З моїми очима повний порядок, це світло за вікном набуває все більш насиченого зеленого відтінку.
Ми на Арріноліссі! І вже настав вечір.
Чому потрібно було витрачати стільки часу, тиняючись у нашому світі, щоб врешті опинитися тут?
Підказка крутилася в голові, несмілива, й обережна. Мої викрадачі дуже старанно намагалися заплутати слід, а це означало… Невже за нами йшла погоня? Якщо це правда, то єдиний, хто може точно визначити, де я зараз перебуваю, це Павло. Дуже сподіваюся, що це він.
Чи міг Верховний альфа перламутрових прислухатися до мого прохання і дозволити Нарідісу шукати свою жінку? А якщо ні? Тоді він шукає мене, а патрульні переслідують його.
У такому разі залишається лише сподіватися, що погоня його не наздожене раніше, ніж він знайде мене.
Поки я намагалася привести до ладу думки, які шалено проносилися в голові, мало не пропустила найважливіше. Сірий вовк прийняв людський вигляд і притулився до стіни, намагаючись впорядкувати важке, й уривчасте дихання. Було видно, що його ноги підкошуються і тремтять.
– Кажи, які новини? – звелів альфа своєму підлеглому, кинувши ледь помітний погляд у мій бік. – Тільки думай, що кажеш.
– Маріар передав, що відірватися не вдалося, – видихнув хлопець, – вони відстають зовсім ненадовго. Причину цього бета зрозуміти не може.
– Ясно, – проскрипів домінант, – поклич Канта.
– Зараз покличу, – ніколи не бачила, щоб хтось так швидко вимітався з дому.
Як сильно мені хочеться, щоб зараз йшла розмова про те, як хтось мчить мені на допомогу. З іншого боку, ці перевертні могли обговорювати, що завгодно, що взагалі не має до мене жодного відношення.
Через кілька хвилин двері знову відчинилися, і нашому погляду постала дуже примітна особистість. Людина, одягнена у щось дуже схоже на довге вільне плаття яскраво-червоного кольору, в якому вона виглядає, м’яко кажучи, дивно.
Бліде обличчя з вузьким підборіддям, блякло-блакитні очі, обрамлені світлими віями під такими ж рудуватими бровами, контрастували з довгим синювато-чорним волоссям, заплетеним у тугу тонку кіску. Причому половина голови спереду була обрита наголо, а зачіска розташовувалась тільки на потилиці.
– Кант, усе готово до ритуалу? – одразу випалив домінант, не чекаючи, поки колоритна особистість увійде до приміщення.
Той у відповідь кивнув, увійшов всередину і клацнув пальцями. З його руки зірвалася невелика напівпрозора кулька, і кімната наповнилася приємним жовто-рожевим світлом.
У мене шкірою зі швидкістю звуку пробіг мороз.
Що задумав цей вовчисько? Мені вже не подобалося все, що він може провернути.
– Ходімо, ластівко, сьогодні ти станеш моєю дружиною.
Я трохи повітрям не похлинулася і завбачливо відступила.
– Не хочу тебе засмучувати, але я вже заміжня, – відступати далі було нікуди, тому притулилася спиною до холодної стіни, й зухвало поглянула на свого потенційного чоловіка.
– Це ненадовго, – усміхнувся він. – Ми тут, щоб Кант допоміг розв’язати цю проблему.
– Мій чоловік – не проблема, – зло кинула я. – І я не збираюся нічого розв’язувати. Мене все й так влаштовує.
– Якщо хочеш, щоб Креарідіс залишився живим, ти даси свою добровільну згоду на розрив парного зв’язку прямо зараз. Твій майже колишній чоловік мене не хвилює, і я його не зачеплю. Але дуже сподіваюся, що дехто інший ризикне і спробує повернути єдину на весь клан істинну омегу. Думаю, він сам до мене прийде. А в моєму домі на нього чекатиме невеликий сюрприз. Вже давно цей вискочка мені, як кістка в горлі.
Чорні очі перевертня блиснули лютим вогнем.
Найперша, хоча й дурна, думка була – погодитись. Тільки щоби Пашка не постраждав, а там, буде видно. Страх за коханого, бажання за будь-яку ціну зберегти життя своєї пари штовхали на необдумані вчинки.
Але відразу ж схаменулась, дивлячись, як напружився перевертень в очікуванні моєї відповіді.
– Гарна спроба, – сказала якомога твердіше, – тільки мимо. Якщо не зараз, то пізніше ти все одно спробуєш усунути Нарідіса. Бо чудово знаєш, що він обов’язково за мною прийде.
Навіщо приховувати ім’я своєї пари, якщо викрадач і так його знає? Цікаво, звідки? Я раптом зрозуміла, що цей мужик не має жодного стосунку до клану перламутрових, хоча спочатку підозрювала, що це ватажок однієї зі зграй, підконтрольних Верховному.
– Я здогадуюсь, – продовжила я, презирливо дивлячись на темноволосого домінанта, – кого ти сподіваєшся тут побачити. Отже, вирішив заманити Зейлі, убити його, й підкорити ще один клан, так? Адіреллі, якщо не помиляюсь?
– Яка розумниця! – Верховний альфа антрацитових схвально кивнув. – З тебе вийде чудова мати спадкоємців глави клану.
Ось, значить, через що весь сир-бор! Через спадкоємців? Далися їм усім ці спадкоємці!
