Примхлива мрія - Agrafena
– І не треба! Що за звичка пальці в рот пхати? – Чи не дуже я нариваюся? Старший Красін – це вам не молодший, у нього немає потреби мене оберігати. Раптом по голові цього разу отримаю я?
Зображуючи повний спокій, присунула свою тарілку ближче і взявши виделку, міцніше стиснула її в руці. Яка ніяка, а зброя. Металевій трубі, звичайно, не суперник, але при необхідності може з противника друшляк зробити. Два удари – вісім дірок.
А противник, дивлячись на демонстративно затиснуті в моїй руці мініатюрні вила, раптом розреготався.
– Тут ти маєш рацію, дівчинко, – нарешті промовив він, ледве впоравшись із приступом сміху. – Кому пальці дорогі, не варто лізти ними до вовка, навіть такого дрібного, як ти. Я – Гарес Креарідіс, як ти вже напевно знаєш. Можеш називати мене просто Гарес, коли поряд немає сторонніх.
Ой, матусю! Я приголомшено застигла, дивлячись на свекра. Забула навіть, що стискаю щосили імпровізовану холодну зброю. Якраз за голову схопитися, або сплеснути руками в німому подиві... Тільки зараз до мене дійшло, що я навіть прізвище свого чоловіка досі не знала!
Ні! Таке могло статися лише зі мною.
