Примхлива мрія - Agrafena

– Це? – торкнулася пальцями до схожого на бурульку кулону темно-синього кольору, який при електричному освітленні здавався повністю чорним.

– Усередині зілля, здатне паралізувати людину чи перевертня на кілька хвилин. Недовго, але іноді цього достатньо, аби втекти та врятувати своє життя. Потрібно лише переламати навпіл поруч із потрібною особиною.

– А цей? – взялася за зелену “бурульку”.

– Зілля, що змушує говорити правду.

– А тут? Дай-но вгадаю, – помилувалася червоною підвіскою, – любовне зілля?

– Кмітлива, – усміхнувся Тимдор, – а тепер іди до чоловіка, дівчинко. Знаю, що з перевертнями нелегко, але ці вовки – найкращі з тих, кого я зустрічав.

Так, час і честь знати. Нехай казковий квітникар відпочиває, не заважатиму йому. Попрощалася з Тимдором і швидко побігла по доріжці, що вела до дверей з даху.

Намагаючись ступати безшумно, щоб не потурбувати Павлових батьків, пролетіла коридор, відчинила двері, вже прилаштовані там, де їм і належало бути, і зустрілася з настороженим поглядом красеня-блондина, що стояв посеред кімнати, у пів оберта до мене.

– Павлику, – видихнула млосно (сподіваюся, що вийшло саме так), – я скучила.

Чорт із ними, з усіма невирішеними питаннями. Будемо разом – знайдемо усі необхідні відповіді.

– З усіма питаннями розібралась? – з усмішкою запитав Павло, коли я зайшла до кімнати і зачинила двері. 

– Тільки з одним, – прошепотіла, не поспішаючи, крок за кроком наближаючись до нього, а він стояв на місці, спостерігаючи за мною.

– І це?

– Ну, як тобі сказати? – Навмисно перевела погляд на його рот і повільно облизала губи.

– Кажи як є, – голос Павла став нижчим і трохи хриплим. Саме таким, як я собі уявляла, коли сиділа на даху.

– А як я не скажу, а покажу? – наблизилася до нього впритул і трохи потіснила своїм тілом.

Він ледь відступив:

– Впевнена?

– Більше, ніж упевнена, – підійшла ще ближче, і він знову відступив.

– Навіть не знаю... – задумливо сказав він, відсуваючись ще на пару кроків, коли я знову його потіснила. Тепер відступати було нікуди, він уперся в диван. – А раптом мені не сподобається те, що ти збираєшся показати?

– Не перевіриш – не дізнаєшся, – зупинилася і кинула зухвалий погляд прямо в його глузливі блакитні очі. 

– Ось як?

Я опустила погляд нижче і трохи помилувалася його оголеними грудьми. Що тут скажеш? Незважаючи на вельми "похилий" вік, йому б фотомоделлю підробляти.

Торкнулася подушечкою вказівного пальця до кам'яних грудей чоловіка, як хотіла зробити зовсім недавно, і легенько провела вниз.

Павло ледь помітно смикнувся, але промовчав. Я спочатку приклала долоню до місця, де шалено билося серце перевертня, а потім притулилася щокою. Трохи потерлася, потім повернула голову і доторкнулася губами до гарячої шкіри і, невагомими поцілунками, спустилася до живота.

Над моєю головою пролунав приглушений стогін. Пашка, підхопивши мене під пахви, підняв та поставив на підлогу, потім притягнув за шию до себе, накривши мої губи гарячим поцілунком.

Е, ні! Не це я планувала.

З зусиллям почала вивертатися з його обіймів, і він, невдоволено рикнувши, все ж таки відпустив мене.

– Не заважай, – промуркотала я, знову опускаючи руки на його груди.

– Дівчинко, ти граєш з вогнем, – голос чоловіка вібрував, дихання стало важким і уривчастим.

– І що ж? – Погладжуючи рухами пройшла до пояса джинсів і взялася за петельку блискавки. – Боїшся обпектися?

– М-м-м, – простогнав перевертень, нетерпляче вигинаючись назустріч мені і відкидаючи голову назад, – як би тобі не згоріти...

– А я, – шурхіт блискавки і чоловічі джинси впали на підлогу, а нога Павла недбало відкинула їх убік, – не боюся!

 – Смілива дівчинка, – засміявся перевертень, коли я легенько штовхнула його в груди, проте слухняно сів на диван, – тоді й прапор тобі в руки.

– А ти не боїшся за свій... прапор?

– Ні, кохана, – Павло знову підхопився, швидко витрусив мене з джинсів, стягнув топ і розвалився на дивані, – я в твоїх руках цілком і повністю. Іди до мене, сонечко моє. Моя непокірна маленька вовчиця. Покажи мені пристрасть, на яку здатна твоя палка натура.

 – Ти бажаєш пристрасті? – Посміхнулася я чоловікові, очі якого вже палали яскравіше бурштину на сонці. – Тоді тримайся, вовку! – І стрибнула на нього, не сумніваючись, що перевертень без зусиль зловить мене.

 Він і впіймав. Причому давно вже впіймав у свої тенета. Мій перевертень, моя пара, просто МІЙ.

 Хто в чиєму вогні згорів, було неможливо зрозуміти. Шквал збудження та ураган чуттєвості, змішаної з ніжністю, накрили нас із головою, як вогненна лава. Ми обидва тонули в жарі пристрасті, і порятунку не було. І ми навіть не намагалися врятуватися.

Повністю спустошені від приголомшливого задоволення, ми деякий час лежали нерухомо, намагаючись прийти до тями.

– З глузду з'їхати, – задумливо прошепотів Пашка, міцніше притискаючи мене до себе, – я тільки тепер розумію, що раніше ніби й не жив зовсім. Як я міг обходитися без тебе, моя маленька вовчиця? 

Я лише плечима знизала. Звідки мені знати, як він жив без мене. І знати не хочу. А то раптом, коли з'ясую з ким він тут спав до мене, захоплю кухонний томагавк і вийду на стежку війни, щоб одній-другій сексапільній курці відсікти голову. 

– І як я зможу жити, – продовжував чоловік, ніби говорив сам із собою, – якщо з тобою раптом щось трапиться?

Ось тут я одразу згадала, про що ще хотіла поговорити з чоловіком. Але він випередив:

– Мила, я розумію, що не час зараз для розмов, але що ти вирішила щодо запрошення Зейлі?

– Що вирішила? – Піднялася на лікті і заглянула чоловікові в очі. – А що я можу вирішити, якщо Верховний покликав мене, напевно, з однією метою: заспокоювати своїх із якоїсь причини агресивних перевертнів?

– Ну, припустимо, – ухилився від прямої відповіді мій співрозмовник, – що поганого в тому, що він намагається все робити для блага клану?