Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін
— Ми ж розбіжимось і погубимося, — застогнав Араґорн. — Боромире! Не знаю, яка твоя роль у цьому нещасті, але тепер допомагай. Біжи за тими двома гобітами і хоча би їх охороняй, якщо вже Фродо не знайдеш. А як усе-таки знайдеш його чи хоч якісь сліди, біжи сюди. Я скоро повернуся.
Араґорн спритно кинувся бігцем за Семом. Наздогнав він його на невеликій галявині між кущами горобини. Сем біг щодуху вгору, захекавшись і викрикуючи: «Фродо!»
— Ходімо зі мною, Семе! — покликав він. — Не можна блукати поодинці. Тут поряд лихо. Я це відчуваю. Мені треба піднятися нагору, на верхівку Амон-Гену, і роздивитися. Глянь! Як я і здогадувався, Фродо проходив тут. Іди за мною і будь насторожі!
Він побіг стежкою вгору. Сем пнувся з усіх сил, але не міг зрівнятися її слідопитом Бурлакою і невдовзі відстав. Мало не вмить Араґорн зник із його очей. Сем зупинився, відсапуючись. Раптом ляснув себе долонею по лобі.
— Егей, Семе Правоноже! — сказав він уголос. — Ноги в тебе закороткі, то працюй головою! Помізкуймо: Боромир не бреше, на нього це не схоже, але і недоговорює. Щось жахливо налякало пана Фродо. І він зібрався з духом, раптово. І нарешті прийняв рішення… йти. А куди? На схід. Невже без Сема? Так, навіть без його Сема. Це жорстоко, ох, як жорстоко! — Сем провів рукою по очах, витираючи сльози. — Спокійно, Правоноже! Думай ліпше! Він не вміє перелітати через річки і стрибати з водоспадів. Пристрою в нього ніякого нема. Отже, він має повернутися до човнів. До човнів! Лети до човнів, Семе, лети блискавкою!
Сем обернувся і кинувся стежкою вниз. Упав і розбив коліна. Скочив на ноги і побіг далі. Нарешті вилетів на луг Парт-Галену, де лежали витягнуті з води човни. Там нікого не було. У лісі позаду лунали вигуки, та на них він не звертав уваги. На мить він став мов укопаний, розкривши рота. Один із човнів сам собою сповзав униз берегом. З гучним криком Сем помчав через луг. Човен зісковзнув у воду.
— Я йду, пане Фродо! Іду! — крикнув Сем і кинувся з берега, намагаючись ухопитися за борт. Він схибив на два-три фути. З криком і плюскотом він шубовснув униз головою у глибоку бистру воду. Сем пішов на дно, й Ріка зімкнулась над його кучерявою головою.
З порожнього човна почувся нажаханий зойк. Піднялося весло і човен завернув. Фродо якраз устиг схопити Сема за чуб, коли той випірнув, борсаючись і пускаючи бульбашки. Його круглі карі очі вирячилися з переляку.
— Вище, Семе, хлопчику мій! — кликав Фродо. — Хапай мене за руку!
— Рятуйте, пане Фродо! — белькотів Сем. — Я потонув. Не бачу нашої руки!
— Та ось вона. Не щипайся, друже! Я тебе не відпущу. Підгрібай ногами, та не борсайся, бо перекинеш човен. Ну, тримайся за борт і дай мені гребнути веслом!
Кількома ударами весла Фродо повернув човен назад до берега, і Сем зміг видертися на сухе, мокрий, мов водяний щур. Фродо зняв Перстень і ступив на берег.
— З усіх прикростей ти, Семе, найгірша! — сказав він.
— Ох, пане Фродо, це жорстоко! — сказав Сем, тремтячи. — Це жорстоко — ось так намагатися піти без мене. От якби я не здогадався, де би ви зараз були?
— Спокійно плив би своїм шляхом.
— Спокійно! — вигукнув Сем. — Сам-один і без моєї допомоги? Я би цього не пережив, і мені був би кінець.
— Буде тобі кінець, Семе, якщо підеш зі мною, — сказав Фродо, — а я би цього не пережив.
— Без вас мені точно буде кінець, — сказав Сем.
— Але я йду до Мордору.
— Я вже це знаю, пане Фродо. Звісно, що туди йдете. А я йду з вами.
— Слухай, Семе, — сказав Фродо, — не затримуй мене! Сюди будь-якої миті повернуться всі решта. Якщо мене тут застануть, доведеться сперечатись і пояснювати, і я вже не матиму ні відваги, ні нагоди покинути всіх. А я мушу йти негайно. Це — єдиний вихід.
— Певно, що так, — погодився Сем. — Але не самі. Я також іду, або ніхто не йде. Бо я дірки в усіх човнах попробиваю!
Фродо розсміявся. Несподівано радість і тепло огорнули його серце.
— Одного залиш! — сказав він. — Нам він знадобиться. Але ти ж не підеш так — без речей, без харчу?
— Хвильку зачекайте, і я все принесу! — вигукнув Сем із запалом. — У мене все готове. Я знав, що ми сьогодні вирушимо.
Він прожогом кинувся до табору, витяг свою торбу з купи речей, яку навалив Фродо, коли розвантажував човен, прихопив ковдру про запас, кілька пакунків із харчами і побіг назад.
— Ти зіпсував увесь мій план! — сказав Фродо. — І ніяк я від тебе не втечу! Та я радий, Семе. Не можу навіть висловити, який я радий. Сідай! Від самого початку було зрозуміло, що ми підемо разом. І підемо, а решта нехай шукає безпечної дороги! Бурлака їм допоможе. І мабуть, ми з ними вже не побачимось.
— А може, й побачимося, пане Фродо. Може, побачимося.
Отак Фродо та Сем вирушили вдвох виконувати останнє завдання. Фродо відгріб від берега, й Ріка швидко понесла їх геть західним рукавом, повз насуплені скелі Тол-Брандіру. Гучніше заревів великий водоспад. Навіть із допомогою Сема було нелегко спрямувати човен напереріз течії до південного краю острова і далі на схід до протилежного берега.
Нарешті вони знову висадилися біля південних схилів Амон-Ло. Знайшовши пологий берег, вони затягли човен далеко від води і якомога старанніше заховали за великим валуном. Тоді, закинувши за плечі торби, пішли вперед, виглядаючи стежку, яка провела би їх через сірі пагорби Емін-Муїлу вниз до Землі Тіні.
ДВІ ВЕЖІ
КНИГА ТРЕТЯ
I. Смерть Боромира
Араґорн біг угору по схилу. Час від часу він нахилявся до землі. У гобітів хода легка, і навіть слідопитові важко відшукати їхні сліди, та неподалік від вершини пагорба стежку перетинав струмок, і на вогкій землі Араґорн помітив те, що шукав.
«Я правильно здогадався, — подумав він. — Фродо вибігав на верхівку. Хотілося би мені знати, що він звідти побачив? Але потім тією ж стежкою спустився».
Араґорн завагався. Він сам хотів вийти на вершину, сподіваючись побачити звідти щось таке, що вирішило би його сумніви, та часу було обмаль. І раптом він
