Світляки на полі бою - В В Срібна

Розділ 34

Ян повернувся в табір ще дотемна. Зустрівшись з Максимом, він направився до намету. Зайшовши в середину хлопець побачив Дем’яна, який сидів на табуретці та читав той щоденник.

― О, Яне!- подивившись на брата і посміхнувшись сказав він.

― Що ти тут робиш? Я думав ти вже поїхав по своїх травах.

― Ти ж мене знаєш. Як я міг поїхати після всього того,  що трапилося навіть не попрощавшись.

― Знаю, але, як не крути, ти король і маєш дуже багато справ.

― Для тебе у мене завжди знайдеться час. – обійнявши Яна сказав він.- Бачу тобі нарешті краще, це добре.

― Так, дякую що приїхав.

― Я не міг не приїхати.

― Знаю, але все одно дякую.

― Ми відправимося зранку.

― Гарної тобі дороги. Я вийду тебе проводити.

― Ти мене не зрозумів. Ми з тобою завтра їдемо і це не обговорюється.

― Ти з розуму зійшов! Я не поїду у мене ще є незакінчені справи!

― З тебе досить! Я повинен був забрати тебе ще тоді, як козаки тебе тільки знайшли!

― Я обіцяв допомогти! Рустем- це моя проблема! Я повинен покінчити з цим всім!

― Я вже все сказав! Ти повинен мене слухати! Я твій брат і твій король!

― До біса! Я вже не мала дитина, щоб у всьому тебе слухати!

― Але ти все ще мій молодший брат!

― Це не дає тобі права наказувати мені!

― Ще як дає!

Від злоби його кулаки стислися. Яна виводило з себе, що Дем’ян досі вважав його дитиною. З самого дитинства старший намагався контролювати кожен його крок, а з моменту, як він став королем, все стало тільки гірше. Ян вже не міг цього терпіти. Він вже міг приймати рішення самостійно, він вже не мала дитина. Хлопець в одну мить підійшов до Дем’яна і зі всієї сили вліпив йому ляпаса. Дем’ян аж похитнувся і шоковано подивився на брата.

― Не дає! Припини вже це! Я можу самостійно розв’язувати свої проблеми!- викрикнув Ян і направився до виходу з намету, але у виходу обернувся і сказав:- Завтра ти поїдеш. Один.- і він вийшов залишивши шокованого Дем’яна самого.

Вийшовши він весь на нервах направився ближче до лісу, щоб побути на самоті  й провітритися. Злоба лилася з нього через край. Вона заполонила всі його думки від чого хотілося щось вдарити.

― Яне, щось трапилося?- почувся голос Максима з-за спини  самого ліс.

― Як же ж ви всі мені набридли! – повернувшись викрикнув Ян.

― В-вибач.- шоковано відповів він.

Подивившись на Максима Ян видихнув і трохи заспокоївшись сказав:

― Вибач, я не…

― Все гаразд.- Макс посміхнувся і підійшов ближче.- То що у тебе трапилося?

― Та так, з братом посварився, ось і скипів.

― Он воно як. Через що посварилися?

― Це не важливо. Мені просто набридло, що він постійно намагається керувати моїм життям.

― Він за тебе переживає.

― Знаю.

― Не переживай, я впевнений, що ви обов’язкова помиритесь.

― Дякую.

Їх розмову перервав жіночий голос. Обернувшись, Ян побачив Наталку. Вона була одягнена в темну сорочку і штани. На її ногах були старі черевики, а волосся було закрито темно-синьою хусткою.  На її шиї виднівся срібний кулон з блакитним камінчиком. Вона посміхнулася і підійшла до них.

― Рада вас бачити. Про що говорили?

― Не твоє діло.- грубо і різко відповів Максим.

― Припини. Давайте без сварок.- сказав Ян.

― Нічого. Я тебе розумію, брате. Мій вчинок, мабуть, ранив тебе, але повір, я думала, що так буде краще.

― Для кого краще? Уж точно не для нашої сім’ї.

― Максиме я справді…

― Ну все досить. Припиніть вже. Так, Наталка вчинила погано, але вже нічого не змінити. Зараз ви можете або спробувати наладити відносини, або дочекатися кінця нашої співпраці й знову зникнути з життів один одного.- перервав їх Ян.

― Думаю другий варіант підійде найкраще.- відповів Максим і пішов геть.

Наталка обернулася і з декілька хвилин дивилася як Максим йшов до табору. В один момент вона видихнула і повернувшись до Яна сказала:

― Вибач, що тобі довелося це бачити.

― Нічого. З якогось боку я розумію вас обох.

― Може прогуляймося?

― Давай.

Вони йшли спочатку вздовж табору і лісу, але десь за пів години Ян зрозумів, що вони зайшли в ліс і з кожною хвилиною вглиблювались у нього все більше і більше. Йшли вони по стежці коло якої в більшості росли кущі різноманітних ягід, а дерева зрідка пропускали жовтогарячі, сонячні промінці. В один момент Наталка зупинилася і не обертаючись сказала:

*―  Ти так швидко наладив відносини з Максимом та і для Рустема ти був дуже важливим. Для нашого султана я такою ніколи не була і для брата більше не буду.

*― Навіщо ти це говориш?- насупившись запитав Ян.- Невже нарешті вирішила розкрити карти?

*― Можливо. Ти одна з проблем, яку мені потрібно вирішити.- після цих слів вона різко повернулася і в Яна полетів кинджал.