Світляки на полі бою - В В Срібна

Ян встав і направився до Максима. Він не став переривати розмови, а став за декілька метрів чекаючи поки вони закінчать. Через декілька хвилин Максим побачивши його перервав розмову з лікарем і підійшов до нього.

― Щось трапилось?- запитав він підійшовши.

― Нічого, просто хотів попередити, що піду прогуляюся.

― Зачекай, я піду з тобою. Зараз тут небезпечно, я не можу відпустити тебе одного.

― Ні, я хочу прогулятися один. Мені треба подумати над дечим.

― Я не можу відпустити тебе одного.

― А я підійшов лише щоб попередити тебе.

― Яне прошу припини. Ти знаєш, що я не просто так хвилююся.

― Знаю, але мені вже краще, я можу себе захистити.

― Як я можу в це вірити, якщо буквально пару днів тому тебе ледь не вибили!- грубо і напрочуд  голосно сказав Максим.- Вибач, я зірвався.

― Нічого я все розумію і вже казав, що ти маєш повне право на це.

― Мені не подобається, що ти так говориш. Ти точно не повинен винити себе в тому, що сталося. Це була лише провина Наіля. Він тебе ледве не вбив. А я винен, що не був поряд.

― Ти не виниш себе, а я себе. Давай домовимося на цьому.

― Добре, але йти самому все ж небезпечно. Я хвилююся.

― Я обіцяю, що за декілька годин повернуся цілим і неушкодженим.

― Може хоча б Семена з собою візьмеш?- з надією запитав Максим.

― Ні, мені потрібно побути наодинці.

― Впевнений? Якщо з тобою знову щось трапиться я точно не впораюся з емоціями, та і твій брат мене точно вб’є.

― Ти мені довіряєш?

Максим невпевнено подивився в очі Яна. Він поклав руку йому на плече і легко стис його. Постоявши так декілька хвилин він видихнув і прибираючи руку сказав:

― Довіряю.

― Чудово. – посміхнувшись відповів Ян і помахавши йому рукою направився в глиб лісу.

 Він йшов туди не просто так. Десь пів години тому Ян відчув там знайому енергію. Перевіривши чи та людина сама, хлопець все ж вирішив іти до нього. Зустріч з ним не була для Яна небезпечною, але все ж він побоювався його хитрості, адже колись той вже ледь не обвів його навколо пальця. Ян йшов через густий ліс, здавалося, що з кожною секундою він ставав все густішим. Ніби ховаючи галявину до якої він прямував. Через декілька хвилин він нарешті вийшов на галявину, але нікого не побачив. Ян точно відчував, що він був тут. Хлопець вийшов на середину і подивився по сторонах.

*― Радий тебе бачити, Айнуре.- прошепотіли Яну на вухо і він відчув як на його пояс лягла чиясь рука.

Він відскочив і повернувся. Перед ним стояв Закір, який посміхався і підняв руки в гору демонструючи, що здається. Ян гнівно подивився на нього і сказав:

*― Що ти тут забув?

*― Я обіцяв, що ми обов’язково прогуляємося.- наблизившись до Яна сказав він.

*― А не боїшся, що я зараз тебе вб’ю? Ти знаєш, шукати тебе ніхто не буде.

*― Ти не такий. Між нами не було конфліктів.- наблизившись ще ближче сказав він.- Я не такий як він. Я б ніколи не звинуватив тебе, якби на троні був я, ти б не постраждав, це лише моя провина, що впустив трон.- Закір взяв прядку його волосся і легко закрутив на пальці при цьому ніби ненароком торкнувшись щоки хлопця.

*― Що тобі потрібно?- відштовхуючи його руку сказав Ян.

*― Я сумував за тобою.

*― Ми бачилися всього декілька разів.

*― Ти правий, але не думаю, що це могло завадити мені сумувати за тобою. Знаєш, саме я врятував Наіля, бо знав наскільки він важливий для тебе.

*― Що? Але як?- шоковано запитав Ян трохи похитнувшись.

Закір миттю опинився позаду нього і ніжно підтримав його. Всі думки Яна змішалися. Біль яку приніс йому Наіль декілька днів тому ніби поменшав, а спогади, всі ті переживання які він переживав після його смерті, той сум і відчай знову закрались в душу.

*― Я знайшов жінку, яка мала дар і вона погодилась повернути його в обмін на шкатулку яку мені подарувала моя мати.

Ян стояв і дивився на траву в голові гуло, здавалося, що зараз світ попливе і він втратить свідомість зовсім. Але в одну мить він прийшов до тями та відштовхнув від себе Закіра.

*― Припини нести ці нісенітниці. Навіщо я тобі?

*― Це не нісенітниці. Я чесний з тобою.- спокійно ніби гіпнотизуючи сказав він.

*― Брешеш. Тебе цікавить лише влада. Отже, ти хочеш, щоб я допомагав тобі.- спокійно відповів він злегка посміхнувшись.

*― Можливо.

*― Я тобі не помічник.

*― Але можеш ним стати.

*― Яка від цього мені буде вигода?

*― Я поверну тобі все, що ти втратив. Ніколи не посмію піти проти тебе. Ти станеш для мене радником. Хоча ні, ти будеш мати всю мою владу. Я буду слухати тебе і підкорятися.