Світляки на полі бою - В В Срібна

― Та не образився я!- нарешті подивившись на хлопця відповів Семенчик.

― Ось і чудово. Тоді перестань дутися і пішли гуляти. Хочу розім’ятися.

Ян сидів в наметі та читав той самий щоденник. Тут до нього забігла налякана Ольга і сказала:

― Яне! Там Максим з якоюсь дівчиною свариться!

― З якою ще дівчиною?

― Та не знаю я. Вона прийшла і попросила мене покликати його, я й покликала, а вони почали сваритися!

― Пішли. – вставши відповів Ян.

Вони вийшли із намету і направилися до лісу. За десяток метрів Ян почув крики. Підійшовши ближче, він побачив Максима, який сварився з дівчиною, яку Ян бачив далеко не вперше.

*― Камала, а ти тут що робиш?

*― Раднику, Айнуре.- вона подивилася на нього і вклонилася швидко після цього піднявши голову.- Рада вас бачити.

― Максиме?

― Вона моя сестра.- збираючись піти відповів Максим на що Ян схопив його за передпліччя зупиняючи.

― Почекай.

― Я не хочу більше з нею розмовляти.

― Ти не можеш змінити того, що вона твоя сестра. Вона прийшла, а значить їй щось потрібно.

― Мені начхати, що їй потрібно.

― Тоді я сам з нею поговорю.

― Нетреба. Хто знає, що вона може зробити. Все ж ти тільки одужав, а вона наложниця Рустема.

― Тоді будеш тут, разом зі мною розмовляти з твоєю сестрою.

― Ні ми не будемо це робити!

― Ти зможеш мене зупинити?

Максим обурено подивився в очі хлопця затим на сестру. Потерши скроню тяжко видихнув і знову подивившись на Яна відповів:

― Схоже що ні.

― Правильно думаєш. – Ян посміхнувся і знову подивився на дівчину.- Камало, прошу, розповідай навіщо прийшла.

― Можна просто Наталка.

― Добре Наталко.

― Як ви знаєте, я є наложницею Рустема, але це ніяк не завадить мені вам допомогти. Я дуже близька до нього і знаю багато таємниць, стратегій і звісно його слабкі місця, які з‘явилися останнім часом. Том прошу, дозвольте мені вам допомогти.

― Дай нам хвилину подумати на одинці.

― Так, звісно.- вона кивнула і відійшла на декілька метрів.

― Що думаєш?- пошепки запитала Ольга і подивилась на Яна.

― Наскільки мені відомо єдиною улюбленицею Рустема є Феріда. Він ніколи не підпустив когось у кому не впевнений занадто близько, а беручи до уваги, що вона сама рахуй напросилася до нього в гарем, вона бреше.

― От і чудово. Тоді я піду і скажу, що вона нам не потрібна.- посміхнувшись відповів Максим.

― Зачекай. З іншого боку вона і справді може бути корисною.

― І що ми будемо робити?- поцікавилась Ольга.

― З якого це переляку?- обурено запитав Максим.

― Приймемо її допомогу, але будемо насторожі. Вона і справді може втнути якусь дурницю.

― Мені не подобається ця ідея.

― Я знаю.

― Ти тільки встав на ноги, а що, якщо вона тебе вбити спробує?

― Думаю з нею я впораюся. Мої сили вже відновилися.

― Так, як впорався з Наі…- Максим різко зупинив себе і потерши перенісся сказав:- Вибач. Я не повинен був.

― Все гаразд, не хвилюйся через це.

― Добре, нехай поки побуде, але знай, мені це не подобається.

Ян ще хвилю постояв в роздумах, а потім підійшов до дівчини та сказав:

― Ми згодні. Сподіваюся, ми допоможемо один одному.- він протягнув їй руку уважно вдивляючись в її очі.

― Дякую, обіцяю, що не підведу.- потискаючи його руку відповіла вона.

Ян посміхнувся і вони направилися до табору. Він здогадувався, що скоріше за все це лише пастка та обман, але о якщо вона каже правду? Ця інформація могла врятувати десятки життів, які були втягнуті в цю бійню. Хоча це і було дуже малоймовірно, адже він занадто гарно знав Рустема, але після того, як вже полягло стільки народ, він просто не міг вчинити інакше. Сумніви, недовіра і надія були всім, що зараз заполонили його голову.

Вечоріло, Ян сидів на траві біля табору і спостерігав за Максимом, який говорив  з дядьком іноді поглядуючи на сестру, яка вмостилася на траві біля лісу. Ян його добре розумів. Максим ненавидів дівчину через її вчинок і якоюсь мірою навіть мав рацію. Його гнів і недовіру було легко пояснюваними. Він викреслив її з життя і навіть після зустрічі в палаці намагався не згадувати не дивлячись на всі ті емоції, які пережив. Ян знав, що це точно залишило в ньому слід. І саме тому її поява так збісила його. Хлопець і сам не був дуже радий її появі. Він гарно пам’ятав її, бо дівчина часто впадала в істерики, коли Рустем запрошував інших до себе. Одного разу вона навіть увірвалася до його кімнати перериваючи його розмову з Ферідою. Наталка хотіла бути його єдиною обраницею, але султану це не було потрібно. Йому завжди було байдуже на більшість наложниць. Рустем навіть половини їх в обличчя не бачив.