Світляки на полі бою - В В Срібна

*― Не дозволиш?- посміхнувшись прошепотів він.- А хто тебе питатиме.

Коли Ян прокинувся, зрозумів, що тіло дуже болить і повіки були важким. Через силу розплющивши очі. він побачив Семенчика, який сидів поряд нахилившись і все дивлячись на його руку.

― Не сумуй так, я ж не помер.- прохрипів хлопець і лагідно посміхнувся.

Семенчик смикнувся і втомленими, червоними від сліз і втоми очима подивися на друга. Застигши на декілька секунд він вскочив і щось сказавши вибіг з намету. За хвилину з Семенчиком до нього вже забігли Олександр і Ольга.

― Боже, як ми хвилювалися!- схлипуючи скрикнула дівчина.

Олександр натомість мовчки підійшов до хлопця і взявши того за руку прошепотів закляття. Руку Яна оповило білими нитками від яких повіяло легким холодом.

― Як же добре, що все обійшлося.- через хвилину видихнувши відповів він.

― Як я зрозумів з вашого хвилювання мене отруїли чимось серйозним.- мовив хлопець слабким голосом.

― Це ще м’яко сказано!- зле відповіла Ольга і заплакала.

― Цей покидьок отруїв тебе однією з найсильніших. Ще б декілька хвилин і…-  нарешті озвався Семенчик.

― Не думай зараз про це. Тобі потрібно відпочити.- сказав Олександр.

― Я справді вже в нормі.

― Сказали відпочивати, значить відпочивай.- сідаючи поряд на стілець грубо відповів Семенчик.- Я буду поряд.

Ян посміхнувся, покірно кивнув і вже через хвилину заснув.