Світляки на полі бою - В В Срібна

― Не зможу вас пустити. Наказ.

― Але я можу допомогти.- настоював Боян.

― Що тут відбувається?- запитав Олександр вийшовши з намету.

― Пане Олександр, тут чоловік, каже, що лікар, який до цього лікував пана, Яна.

― Добрий день.- привітався Боян подивившись на чоловіка.

― Дорий, дякую, що до цього допомогли.

― Нема за що, я прийшов, щоб допомогти.

― Не хвилюйтеся там достатньо лікарів. Зрозумійте нас. Зараз небезпечно впускати до нього когось неперевіреного.

― Розумію. Якщо потрібна буде допомога я буду тут.

― Дякую за розуміння. – відповів Олександр і зайшов назад.

За декілька хвилин до намету підбіг Максим.

― Як Ян!?

― Заспокойся. До нього не пускають і нам нічого не кажуть.

― Якого біса! – скрикнув Семенчик і підійшов до Максима.- Якого біса ти залишив його з ним!

― Я не знав, що він піде з ним! Я його навіть не бачив!

― Але ти залишив його і він постраждав!

― Думаєш я цього хотів!?

Семенчик замовк і стис кулаки. Ще секунда і він би зі всієї сили б зарядив Максиму по обличчю, але їх сварку перервав Дем’ян вийшовши до них.

― Заспокойся Семен. Йому вже краще. Можеш зайти і побути з ним.

― Дякую.

― Мені можна його побачити?- невпевнено запитав Максим.

― Не зараз. Нам треба поговорити. Відійдемо.

― Ваша високосте!- крикнула Ольга підбігаючи до них.

― Заспокойся і для початку віддихайся. Все добре. Поспить і буде в нормі. Семенчик зараз з ним.

― Добре. - відповіла дівчина колінами впавши на траву.

Дем’ян з Максимом відійшли до місця де не було людей. Король пару хвилин постояв мовчки дивлячись на табір, а потім сказав:

― Чого ж його завжди тягне до небезпеки.

― Ви про Яна?

― Так, він завжди був занадто добрим. З самого дитинства він намагався врятувати когось. Колись він приволік додому кролика, всім сказав, що той просто йому сподобався, але мені потай розказав, що боявся, що тому буде сумно самому в лісі й він може померти з голоду, або в лапах якогось звіра. – Дем’ян посміхнувся.- Я ніколи не розумів його в цьому плані. Добро притягує лише зло.

― Чому ви мені це розповідаєте?

― Навіть не знаю. Знаєш, я довірив його тобі.

― Пробачте, я повинен був краще за всім прослідкувати.

― Молодець, що розумієш це. Якщо це трапиться знову, твоя голова і голови всіх дорогих тобі людей полетить, це я тобі обіцяю. – суворо подивившись на Максима він пішов назад.

На столику у наметі мерехтіла свічка. Її сяйво заливало його теплими відтінками жовтого і помаранчевого.

*― Султане. Наші розвідники повідомили, що Айнур майже мертвий, але невідомо за яких обставин. Підозрюю, що його намагались вбити.- промовив слуга зайшовши в середину і вклонивши голову.

*― Знайти.- пошепки відповів Рустем.

*― Пробачне за питання, але кого?

*― Того, хто намагався його вбити.- гнівно відповів Рустем.- Приведіть його до мене.- вже з більшою злобою додав він.

На дворі була вже глибока ніч. Наіль витратив близько чотирьох годин аби дістатися сюди. У вікні будинку виднілося світло від каміна.

Підійшовши ближче він зі злістю відчинив двері від чого ті ледве не злетіли з петель.

*― Ти мені збрехав!- викрикнув Наіль і підійшовши до Закіра схопив його за сорочку.

*― Я не розумію про що ти. Не пам’ятаю, щоб останнім часом щось тобі обіцяв.

*―  Не пам’ятаєш! Так я тобі нагадаю. Ти пообіцяв, що Ян не постраждає від цієї отрути!

*― Він і не постраждає, і так, краще відпусти. Не забувай. хто дав тобі можливість знову жити.

*― Знову жити? Якби ти не викрав кільце, я б вижив, бо він віддав би його мені.- прошипів Наіль, але відпустив Закіра.

*― Але його у вас не було і тобі відрубали голову. Чи я щось плутаю?- на останніх словах він посміхнувся і зняв з пальця це саме кільце.

*― Не смій знову крутити його переді мною. Воно вже нічого не варте.

*― Добре, добре. Обіцяю, що більше не буду. А за свого друга не хвилюйся. Він же ж брат короля, його обов’язково врятуюсь.

*― Як тільки ми закінчимо нашу справу, я відплачу тобі за це.

*― Буду чекати. А ти поки заспокойся і слідуй плану.

Наіль направився до дверей. Вже збираючись відкрити їх він подивився на Закіра і сказав:

*― Як тільки все скінчиться, я заберу Яна і ми поїдемо як найдалі. Я не дозволю тобі використовувати його у своїх цілях.- після цих слів він вийшов залишивши Закіра на одинці.