Світляки на полі бою - В В Срібна

― Ти все побачив?- Наіль дивився на Яна, який лише мовчав і дивився на нього схоже не вірячи, що це правда.- Значить побачив.

― Чому?- видавив з себе він.

Страх, відчай, нерозуміння накинулися на Яна немов вовки. Людина, якій він так довіряв, через чию смерть він так довго не міг прийти до тями й горював, зрадила його. Підлаштувала все.

― Тобі так цікаво?

― Я хочу знати за що ти так вчинив зі мною. Чому, чому, ти ж знав як я ціню тих, кого зустрів. Та чорт тебе побери, що це все означає!?

― Ти справді так їх цінуєш?- Наіль посміхнувся і запустив свою руку в волосся.- Вони тобі ніхто! Ти їх тільки не так давно зустрів!

― Ніхто? Ольжин коханий помер, а він був одним із тих, хто знайшов мене напів мертвим! Максим оберігав мене, коли я відновлювався, і навіть, коли я прийшов в себе був поряд! Всі вони, люди, які допомагали мені! А ти…ти! Через тебе пролилося стільки крові!

― І що? Ти знав цього Максима декілька місяців, а ми друзі декілька років! Ти маєш мене зрозуміти й стати на мій бік!

― Що? Встати на бік вбивці!? Ніколи!

― Ніколи!- Наіль у два кроки наблизився до нього і вхопив за руку міцно стиснувши її.- Ти повинен! Вони тобі ніхто, а я твій друг! Чи ти вже забув як через твої махінації Рустем вбив стільки людей? Ти ж сам говорив, що це найменші жертви, для нашого блага!  

― Я…Я нічого не повинен! Йди до біса!- викрикнув Ян.

― До біса!? Тільки якщо з тобою!- Наіль швидко підійшов ближче, витягнув голову і проколов нею шкіру на шиї Яна.

В його очах все поплило, тіло ослабло і дихати стало важко. Він налякано підняв очі на Наіля. На його обличчі не було жодної емоції. Ян впав на землю стук серця болісно калатав у голові, тіло горіло і на його обличчі проступив піт. Наіль нахилився над ним і прошепотів на вухо:

― Пробач. Скоро буде краще.

Від його подиху у Яна пробігли мурашки, а за секунду він відчув його руку, яку Наіль запустив в його волосся. “ Бовдур!”- промайнуло в нього в голові. За декілька секунд Наіль встав і пішов. Ян бачив як його розмитий силует віддалявся все далі й далі поки його повіки не стали занадто важкими й він не втратив свідомість.

Ольга ішла по лісу занурена у свої думки. Лише день тому у неї було все, вона навіть про весілля думала! Зараз же не залишилося нічого.

― Все ж треба було попросити його побути поряд.- прошепотіла вона сама до себе.

Вона прийшла до тями лише почувши чиїсь голоси. Коли вона підійшла ближче, побачила лише Яна, який без свідомості лежав на траві.

― Яне?- майже пошепки мовила вона.- Яне!

Підбігши вона доторкнулася до його грудей, щоб впевнитися, що він дихає.

― Яне! Яне! Ти чуєш мене!? Благаю, Яне! Чорт! Я не втрачу ще й тебе! Тільки не сьогодні!

― Що тут…- Семенчик почувши крик дівчини прибіг.

― Швидше бери його!  Треба віднести його до табору!

Семенчик не встав у ступор, він миттю підняв непритомного Яна з трави та зі всіх ніг побіг до табору.