Світляки на полі бою - В В Срібна

― Прошу. Просто пішли назад, я знайду спосіб. Клянуся тобі.

― Ми обоє розуміємо, що від цього немає спасіння.

― Ні, він є, точно є! В забороненій магії так точно! Я врятую тебе за будь-яких обставин!

― Я знаю, що зі мною зробити. Бачив це закляття в книгах батька. Навіть заборонена магія мене не врятує. Воно повільно знищує мене. Роз’їдає з середини. З кожним днем мені буде ставати все гірше і в один момент я просто помру.

― Ні, ні, все буде не так. Прошу просто пішли назад! Я все вирішу, знайду спосіб!

― Я не хочу мучитися, відчувати нестерпний біль кожного дня та й тебе мучити не бажаю, Не хочу, щоб ти кожного дня терпів душевні муки через мій стан.

―  Ні я, ні ти не будемо, обіцяю, я знайду вихід! Не роби цього, благаю!

― Пробач мені. Я хочу, щоб ти знав…

― Ні, прошу, я молю тебе, чуєш!

― Ти був найкращою і найдорожчою людиною для мене.

― Романе ні!

Він прошепотів лише одне слово. Його очі засвітилися білим світлом, по тілу пройшли судорги і його серце зупинилося назавжди. Романове тіло впало на траву. Дем’ян за секунду вже тримав його на руках і трусив сподіваючись, що він прийде до тями, що це не кінець.

― Романе, ні, благаю, прийди до тями. Не залишай мене одного… Чому, чому ти так вчинив. Я б знайшов вихід, обов’язково знайшов…

Він прийшов до тями. Біли смуги почали сходити, а біль зникати. Він не змінився в обличчі. Витерпів все з гідністю. Корона на його голові світилося, а це означало, що він пройшов. Він встав, зняв корону і поклав на тканину.

― Ти прийшов з гідністю і довів, що вартуєш титулу короля.

До них підійшла дівчина, яка була одягнена в білі одежі вона взяла кільце і встала перед ним на коліно. Обережно взявши його руку вона одягнула кільце.

Директор встав на коліно за ним це зробили всі інші. Дем’ян став королем.

― Яне.- сказав Ігор наздогнавши його після коронації.

― Що тобі треба? Посваритися вирішив?

― Ні. Я хотів попросити у тебе вибачення. Я винен перед тобою як ніхто інший. Я наговорив тобі стільки поганих рече, був ідіотом, який зовсім не зважав на твої почуття. Сподіваюся, що ти пробачиш мені й у нас вийде почати все з початку.- він з надією подивився на друга на що Ян посміхнувся.

― Я спробую тебе пробачити, але тобі доведеться довести, що я можу знову тобі довіряти.

― Дякую! Обіцяю, що зроблю усе можливе!