Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

Кадмас дуже сподівався, що мати відправить Анісу назад до її сім'ї перед їхнім поверненням, і не розумів, чому вона цього не зробила. Небажання розв'язувати проблему, яку він, по суті, сам же й створив, змушувало хлопця  нервуватися. 

Але, прислужуючи за столом, Аніса жодного разу на нього не глянула, не глянула вона і на Оейде, що сиділа поруч із ним. 

Кадмас подумав, що Аніса дає йому час і відчув вдячність – аж надто довгими і близькими були їхні стосунки. Єдине чого йому дуже хотілося уникнути – це гарячих сліз і гірких докорів. А плакала Аніса часто й охоче, з приводу і без.

Спокуси він не боявся. Варто було йому подивитись на Оейде: таку боязку і вродливу, з рожевими щоками і коротким, зворушливо розпатланим волоссям, прикриваючим  витончену шию, він розумів, що готовий зробити  все заради щастя і благополуччя цієї дівчини.

Кадмас не розумів, звідки взялося  те почуття. У якусь мить йому здалося, що він уже кохає її, що полюбив ще до того, як вони зустрілись. 

Певно, так сталося тому, що весь останній час він безперестанку думав про неї. А коли побачив вперше, лежачу без свідомості в болоті, вона вже була йому дорога...

І Кадмас дав собі слово  не робити нічого, що здатне  буде засмутити Оейде. Він сам погодився одружитися з нею, його ніхто не примушував.  Дівчина і без того пройшла через багато лиха, і він, покликаний її захищати, не має права завдати їй хоч найменшої образи.

Тепер, обираючи, чиї почуття берегти, він вибрав почуття Оейде, хоч і розумів, наскільки це несправедливо по відношенню до Аніси. Але йому доведеться пожертвувати колишньою коханою. Він не може одружитися з донькою північних чаклунів, а Анісу залишити при собі для утіх. Це було проти закону Лянсіди, це було проти його власних принципів. Але найнеприємнішим здавалося йому те, що сама Аніса, без роздумів, погодилася б на таку пропозицію… 

Оейде одразу здогадалася, хто ця дівчина, що прислуговує за столом. А потім і Тіаніта звернулася до неї на ім'я.

Оейде не могла відкрито дивитися на суперницю, але намагалася розгледіти її нишком. Їй ставало сумно від того, наскільки висока, струнка і красива  ця дівчина, якій вдалося заволодіти серцем Кадмаса. 

Кадмас сказав, що він просто до неї прив'язаний, але  таке  може виявитися ще гіршим за спалахи звичайної пристрасті, адже прив'язаність почуття глибоке, схоже на кохання. Та й як можна не любити таку красуню?

Але перенесені нещастя зробили дочку північних чаклунів сильнішою і хитрішою. Вона не стала вигадувати того, чого може й не бути, і заздалегідь прирікати себе на душевні муки. Спершу потрібно як слід озирнутися, розібратися що й до чого у цьому новому для неї світі. 

До того ж усі навколо приділяли їй увагу, і посмішки, звернені до неї, здавалися щирими, Оейде не помічала в них жодної фальші. Особливо їй сподобалася Ілма, наречена Даегара. Дівчина навіть подумала про те, що вони можуть стати подругами.

Нікому, навіть вірному Оевінгу, не стала розповідати Оейде про свої сумніви. До того ж, будучи розумною не по роках,  вона  вирішила, що Кадмас сам має розібратися у своєму минулому, яке до неї не має жодного стосунку.  

Звісно,  це минуле існує і з ним доведеться рахуватися. Єдине, що вона може зробити, це показати Кадмасу, що сьогодення, в якому вони разом, привабливіше за те минуле, в якому він був без неї. Але для цього потрібно завоювати його любов і довіру…    

Ітамару теж не сподобалося, що Аніса все ще в будинку. Але він не став одразу говорити про це дружині. Він знав: Тіаніта мудра і нічого не робить просто так. 

Розмова відбулася вже після того, як вождь привіз у дім Лоуку і повідомив Тіаніті, що дівчина доти буде жити разом  з ними, доки сама не вирішить, де їй краще.

Лоука погодилася трохи поїсти, але навідріз відмовилася підніматися в кімнату.  Натомість вона почала тужливо блукати біля дверей, що ведуть у двір.

– Нехай піде, роздивиться  навколо! – кивнув Ітамар і помахом руки відчинив двері.

Лоука з цікавістю визирнула на подвір'я, потім вислизнула назовні і зникла.

– Місцевість їй незнайома, чи не заблукає? – стурбовано запитала Тіаніта.

– Дрімучий ліс для неї наче  рідний дім. В Етеляні вона блукала, де заманеться! – заспокоїв її Итамар.

– Вам вдалося розпізнати, що за мітка на її тілі?

– Ні... Але давай поговоримо про інше, – змінив тему Ітамар, – Напевно, для того, що Аніса все ще знаходиться тут, є суттєвий привід? – повільно запитав він, проникливо дивлячись на Тіаніту.

– Я багато думала, – відповіла та з посмішкою, – і вирішила, що буде краще, якщо після повернення Кадмас побачить Анісу тут.  Звісно, спершу він розгубиться, але потім зрозуміє, що так і має бути.

– Ти вважаєш, це стане проявом його доброї волі? – Ітамар недовірливо зігнув темну брову.

– Звичайно. Інакше, після він дорікне нам, що ми нав'язали йому долю. Я добре знаю свого сина. Кадмас ще дуже молодий, тому – запальний і непослідовний.  Нехай він сам попросить Анісу піти, тоді в нього не буде причини звинувачувати тебе в тому, що ти на нього тиснув. Чи розумієш, коханий, про що я говорю? Мені невідомі подробиці їхніх відносин, але навряд чи це випадкова пристрасть. Судячи з усього, близькість   триває вже кілька років. Такі стосунки небезпечно переривати ось так грубо.