Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

– Лоука! – вигукнули обидва в один голос.

Звичайно, нічого дивного в тому, що дівчинка опинилася так далеко в лісі, не було. Вона блукала, де хотіла, і ніхто їй у цьому не перешкоджав.

– Що ти тут робиш уночі? – м'яко запитав Ріол.

Він усе ж таки побоювався, що на беззахисну дівчину може напасти дикий звір. Їх у цих лісах було мало, але все ж таки  іноді  вони сюди забрідали.

Лоука коротко пересмикнула  плечима. Вочевидь, ні нічна темрява, ні дикі звірі її зовсім не лякали. 

– Світанок скоро. Повертаємося по домівках, – промовив Ріол, – Ти їдь першим, а трохи згодом...

– Так, вже час! Але ось що я подумав. Дівчинка провела достатньо часу в Етеляні. Візьму-но я її з собою в Лянсіду. 

– Гарна ідея! Зрештою наша турбота  спрямована  не тільки на  тих, хто вже помер.

– Ходімо зі мною, – Ітамар поманив Лоуку, і та, нітрохи не вагаючись, пішла слідом за ним.

Він посадив її на коня позаду себе. Дівчинка так довірливо притулилася всім тілом до його спини, що вождь відчув дивне тремтіння, і стрімко погнав коня вперед, аби якнайшвидше дістатися до дому і закінчити цю поїздку.