Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич
– А карлиця залишиться тут? – запитала та, підносячи чоловікові чашу легкого вина.
Ця думка не полишала її з учорашнього вечора. Тіаніта не могла сказати, які почуття викликає в неї Гла, бо та здалася їй дуже переляканою і зацькованою.
– У Оейде добре серце, тому вона й пожаліла нещасну, – відповів Ітамар, із задоволенням роблячи ковток вина, – Ця карлиця допомогла їй втекти... Я чув тільки частини історії, не чув цілком. Коли Оейде відпочине, я розпитаю її гарненько. Можливо, вона й бажає залишити помсту на волю богів, але все ж я схиляюся до думки знайти цих людей і покарати...
– Ти впевнений, що вони – звичайні люди?
– Судячи зі слідів, що залишилися, вони – звичайні люди, хоча і з деякими задатками магії. Кадмас передав мені кров, принесеного в жертву оленя і кинджал, яким поранили одного з викрадачів. Решту я дізнаюся у Гла. Їй доведеться розповісти мені всі подробиці.
– Викрадача поранила Оейде?
– Ні, інша жінка, якій теж вдалося втекти. Кадмас зустрів її біля людського поселення… То теж дивна історія.
– Скільки жінок загинуло ось так, безглуздо! – сумно зітхнула Тіаніта.
– Який сенс їх рахувати, вони вже все одно мертві. Головне, що з Оейде не сталося ніякого лиха. Я давав слово її батькові, і якби мені не вдалося цього слова дотримати… – Ітамар сурово похитав головою.
– Досить думати про таке, коханий. Усе завершилося, і скоро життя повернеться до своєї спокійної течії. Ця Гла виглядає моторною і цілком може замінити Анісу, – сказала Тіаніта, – а нашого хлопця квапити не потрібно.
– І все ж я сподіваюся, що Кадмас випровадить служницю звідси негайно. Поговорю з її батьками. Вона гарна, вміє вести господарство. Багато чоловіків погодяться одружитися з нею, а ми дамо гарне придане...
Але Ітамар помилився. Кадмас не був готовий до серйозних бесід. Цієї ночі він навіть замкнув двері у свою кімнату, щоб у Аніси не виникло спокуси увійти до нього. Утім, він знав, що дівчина розумна і, скоріш за все, не наважиться наполягати.
Самого його всю ніч займали думки то про Оейде, яку він знайшов, то про Дію, яку втратив.
До ранку Кадмас зумів ненадовго заснути і побачив сон, у якому одна з них, він так і не зрозумів, хто саме, тонула в болотній трясовині, а він стояв поруч і байдуже дивився, як чорна багнюка змикається над її головою.
Кадмас прокинувся в холодному поту і з якимось гірким відчуттям спустошення.
Йому несподівано так захотілося побачити Оейде, що він наважився піти до неї, незважаючи на ранню годину. Умившись і одягнувшись, він вийшов у коридор і побачив Оевінга, який саме заходив у кімнату сестри.
Кадмас відчув легку досаду, а слідом подумав, що це на краще. Нехай вона спершу поговорить із братом, у них спільний біль, спільні таємниці. А в нього ще буде багато часу насолодитися бесідами з нареченою.
Кадмас хотів уже було повернутися до своєї кімнати, щоб переодягнутися, а потім прогулятися трохи верхи лісом, але не встиг підійти до дверей, як побачив темний силует, що причаївся в кутку.
– Ніса! – промовив він, – Ти на мене чекаєш?
Вона наблизилася до нього з легким зітханням. Кадмас вловив добре знайомий п'янкий запах її волосся, але зараз він не розбурхав його чуттєвість.
– Я скучила... А ти вдавав, що ми чужі... Та я не стану ні про що тебе благати!
Її прочинені губи тремтіли, але погляд залишався твердим.
– Це не зовсім так, Нісо. Я думав, що нам обом потрібен час, але якщо ти бажаєш говорити просто зараз, то що ж, заходь! – Кадмас відчинив двері й жестом запросив дівчину в кімнату.
– Я не буду ні про що себе благати, – повторила вона, гордо розпрямивши плечі, – бо знаю, яке місце займаю у твоєму житті. Ти жодного разу не втрачав нагоди нагадати мені про це!
Кадмас мовчав. Нехай вона говорить усе, що заманеться, нехай виговориться.
Аніса схвильовано стиснула долоні. Її гарне обличчя горіло чи то відчаєм, чи то несамовитим якимось натхненням.
– Я піду звідси, як того хочуть твої батьки. Але до своєї сім'ї я не повернуся, поїду в Етеляну. Ілма запропонувала мені стати її служницею... Там мені буде спокійніше, ніж тут... А ти залишайся зі своєю нареченою, але запам'ятай: я не маю наміру відмовлятися від тебе ось так просто!
Уперше чув Кадмас погрозу в ніжному голосі Аніси. Але це не викликало в ньому нічого, крім усмішки.
– Ось як! Ти смієшся над моїми стражданнями! – горестно вигукнула вона.
– Ні, Нісо. Згадай, як часто ми говорили про майбутнє, в якому нам не бути разом... Тоді ти жартувала...
– Жартувала... бо глибоко в душі сподівалася, що коли настане час, ти все ж таки вибереш мене! – відповіла дівчина, зухвало дивлячись йому у вічі.
– Тоді мені нема за що вибачатися. Я нічого тобі не обіцяв. Усе було твоїми фантазіями, не моїми, – нарочито холодно відповів Кадмас.
Він знав Анісу добре, знав, що вона не настільки слабка й безпорадна, і все, що вона зараз говорить – це спроба достукатися до його честі.
